Нічний адміністратор

— У гарній місцині побували? — спитала його Мерилін, не відриваючи погляду від вогню в каміні. Вона зняла кардиган і була в блузці без рукавів, яка застібається на спині.

— Так, катнувся на Велику Землю.

Він з жахом усвідомив, що вона чекала на нього цілий день. На камінній полиці стояв ще один малюнок, дуже схожий на попередній. Вона принесла йому фрукти і поставила у вазу фрезії.

— О, щиро дякую, — ввічливо сказав він. — Дуже мило з вашого боку. Дякую.

— То як, Джеку Лінден, ти хочеш мене?

Мерилін завела руки за шию і розстебнула два верхніх ґудзики блузки. Вона ступила крок до нього і усміхнулася. А потім почала плакати і він не знав, що робити. Він лагідно обійняв її однією рукою і провів до фургона, де й залишив саму, щоб вона, виплакавшись, змогла поїхати додому.

Тієї ночі ним заволоділо майже метафізичне відчуття власної нечистоти. Будучи заручником своєї граничної самотності, Джонатан вирішив, що інсценоване вбивство, яке він от-от мав вчинити, було нічим іншим, як втіленням справжніх убивств, які він скоїв в Ірландії, і вбивства, яке він учинив проти Софі, і що той суд, який чекав на нього, — це лише пролог спокути, у якій він має прожити решту свого життя.

В останні дні, які Джонатану залишилося провести в Ле-ньйоні, його серце охопила неабияка любов до цього місця, і він радів кожному новому прояву його досконалості: морським птахам, які, де б він їх не помітив, завжди були у бездоганно красивому місці, яструбам, які ширяли у повітрі, призахідному сонцю, яке розчинялося у темній хмарі, флотилії маленьких човників, які збивалися у зграї над косяками риби, що плавали під ними, і чайкам, що зграями кружляли над ними. А коли западала темрява, з неї знову і знову визирали човники, немов маленьке місто посеред моря. З кожною останньою годиною, яка спливала без вороття, його бажання розчинитися у цьому пейзажі — заховатися у ньому, поховати себе у ньому — ставало все нестерпнішим.