Сховай мене від темряви
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сховай мене від темряви». Краткое содержание книги:
Щоб розібратися в цій ситуації, Поліна звертається до магії. За її допомогою, вона проживає своє минуле життя. Дівчина дізнається, що давним — давно, за часів Полянів, вона була донькою голови племені. ЇЇ наречений — Стриба, намагається відстояти їх кохання перед Серафимом. Янгол має намір сам одружитися з дівчиною. Однак, врода Поліни сяйнула навіть до пекла, і Пан, володар темного світу, зав’язує вузли долі так, що Поліна повинна обрати між чоловіками. Проте її вибір стає трагічним для всіх учасників, окрім Пана. Зло, за своєю звичкою, лише відходить в бік, на деякий час, щоб з’явитися в усьому своєму темному сяйві…
— Стриба, ти взагалі слухаєш мене?
— Ні.
— То що ж мені робити? — Поля одягнула йому на голову вінок.
— Чому ти взагалі питаєш мене про це? Цей йолоп майже два тижні ходить за тобою.
— Він серафим, ти ж знаєш. Мені не просто.
— Все просто, ти або хочеш бути зі мною, або з ним. Я не можу наказати тобі з ким бути.
— Знаєш, мені здається, що ти насправді не усвідомлюєш всю серйозність ситуації. Серафими рідко одружуються. Тим паче зі смертною жінкою. На цьому наполягає батько і громада. Вчора старійшина кликав до себе. Пояснював, яке це щастя для племені мати такого захисника, як Ілай. Ти знав, що він старший над Серафимами?
— Байдуже. — Вадим, або ж Стриба, як його тоді звали, закинув ногу на ногу і жував травинку. Нічого і ніхто не міняється. Як він був легковажним, то так і залишився ним. — Ти сама повинна вирішувати з ким тобі бути. Я кохаю тебе всім серцем, ти це знаєш. Проте не можу вказувати з ким бути. Він втрутився в наші відносини й ти його підпустила. Чому ж ти не відмовила одразу?
— Я не просто відмовила, а сказала, що вб’ю себе, якщо не буду з тобою. І я його не підпускала до себе, він сам, дуже наполегливий. — Звісно колишня я кохала Стрибу, проте і до Ілая була небайдужа. Але чому Стриба був таким пасивним? О, знайомий вихор зміни ситуації. Мені було цікаво і необхідно все це, але вже почало нудити від постійної качки. Я знову в землянці відьми й вона щось шепоче Стрибі: «Зламай її волю, перейми на свій бік. Ось тобі ніж, встромиш собі в серце і ти станеш рівним серафиму. І тоді нікуди твоя Поліна не дінеться…», — шепотіла вона бридким ротом на вухо хлопцю. Він вийшов пригніченим, його зустріла Малана.
— Допомогла? — Спитала вона, от противна дівчисько. Вона так заздрила мені, що підбила Стрибу прийти до цієї відьми.
— Майже, — похмуро відповів він. — То Поля вирішила сама вийти за нього чи її вмовили?
— Важко сказати: і сама, і звісно на неї тиснули. Ти повинен це зрозуміти.
— Мені потрібно було бути рішучішим і не відпускати її від себе. — «Дійшло», подумала я. — Проте і гадки не мав, що вона обере його!
— Моя сестра балувана. Треба її провчити. Що тобі сказала стара?
А потім все було мов в Шекспірівській п’єсі. Поліна в гарному весільному вбранні схилилася над тілом Стриби. В його грудях стирчало держално ножа. Кров виливалася фонтаном по руках і світлій спідниці бідолашної дівчини. Все було, як в німому кіно, жодного звуку. Хмурий, наче гроза Ілай, закривав очі долонею. Він розправив шість своїх крил, грубо відштовхнув мене і підняв на руки Стрибу. Огорнувши тіло одними крилами й піднісся у небо. Земля почала тремтіти, розходитися. Утворилися щілини в землі, крізь які щось намагалося виповзти. Якісь криві руки, чорні пальці. Люди кричали, але голосів їх не було чутно. Проте обличчя говорили краще слів: вони вказували на Полю, лютували. Хтось узяв до рук камінь. І ось вони гонять її бідолашну до річки. Серце щеміло в мене, тому що страх оволодів мною. Ні, я згадала це. Як бігла стрімголов. Плуталася в спідниці. Вся в крові свого коханого, який вбив себе у всіх на очах. Гнів людей, за те, що Ілай полетів, Стриба мертвий, ще і якісь створіння лізуть із землі. Вони хотіли вбити мене, каміння попадали по тілу. І ось один влучно поцілив у голову. Очі все бачили, але свідомість вже покидала мене. Я впала у воду з обриву. Тепла вода огорнула мене. Прийняла ласкаво, а потім, як підступний ворог, заповнювала і розпалювала легені. Я померла. Останній погляд був в небо, звідки летів мій серафим, а поряд Стриба, живий. Все. Але зараз я бачила продовження. Бридкі створіння виповзали, як мурахи. Жерли людей. Все виглядало так, ніби чорні картини Гої оживали на очах. Ілай намагався вбивати потвор вогняними стрілами. Проте вони гаснули перш ніж впитися в тіла істот. Сонце заходило. Наставала темрява. Чорнобог зробив-таки своє діло. Але не він вбив мене, а мої співвітчизники. Звісно, саме він вклав в їх руки камені й гнів, але люди, що ж ви наробили? Не він вказав мені, кого обрати, я сам це зробила. Не його рука встромила ножа в серце Стриби, це зробив він сам. Тому що був занадто гордим, щоб відстояти мене. В чому вина Ілая? В тому, що він, як мале дитя, хотів гратися зі мною і край. Серафими не обтяжені людськими традиціями та законами. В них могло бути з десяток дружин по всьому світу. Але егоїстичні створіння думали тільки про себе. Як і люди, мого племені, для яких престиж був найголовнішим. Не важливо, що вони руйнували моє життя. Адже сам Серафим став би їх родичем. Казали, що марнославство — найулюбленіший із всіх гріхів Чорнобога. Адже на ньому все закручено. Пихатість рушить людськими долями. Стало темно. Хоч око виколюй.