He відпускай мене
- Автор: Ишигуро Кадзуо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-295-6
- Переводчик: София Юрьевна Андрухович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «He відпускай мене». Краткое содержание книги:
«Не відпускай мене» у перекладі Софії Андрухович — перша книжка Кадзуо Ішіґуро, видана українською мовою. Оформили видання Назар Гайдучик та Оксана Йориш, роботи яких наче стоп-кадри з намальованого кіно додали тонкій емоційній напрузі тексту ще й гри світлотіней та динамічних акцентів.
— Ніхто не зізнавався, що журнали подобаються, — сказала вона. — Але ж ти пам’ятаєш, як це було. Якщо журнал з’являвся у кімнаті, всі вдавали смертельну нудьгу. А як зайдеш до кімнати за півгодини — журналу вже й близько там не буде.
У кожному разі, я розповідаю про те, що коли один із цих журналів десь виринав, то це називали залишком від «колекції Стіва». Іншими словами, Стів був відповідальний за всі порножурнали, які будь-коли з’являлися. Як я вже сказала, ми так нічого іншого про Стіва не довідались. Одначе навіть тоді розуміли, що в цьому є певний жарт, і коли хтось тицяв пальцем і казав: «О, дивіться — один із журналів Стіва», то вчували тут певну іронію.
Між іншим, ці журнали доводили до сказу Кефферса. Подейкували, що він був віруючим і що не визнавав не тільки порнографії, але й сексу взагалі. Іноді він доводив себе до ручки — обличчя під сірими бакенбардами вкривалося плямами люті, поки він гримів у всіх приміщеннях, зарулюючи без стуку до кімнат, поклавши собі зібрати всі до одного «журнали Стіва». Ми з усіх сил намагались вдавати, що він у такі миті дуже кумедний, але насправді в таких станах він по-справжньому лякав. Наприклад, несподівано припинялось його звичне бурчання, і тиша, що його супроводжувала, створювала тривожну атмосферу.
Пам’ятаю один випадок, коли Кефферс зібрав шість чи сім «журналів Стіва» і погнав до свого фургона. Ми з Лорою дивились на нього згори, з моєї кімнати, і я сміялася із чогось, що мовила Лора. Тоді я побачила, як Кефферс відчиняє двері фургона, і — можливо, тому що йому були потрібні обидві руки, щоб посунути якісь речі в машині — він поклав журнали на кілька цеглин, складених поруч із бойлерною (хтось із ветеранів кілька місяців тому намагався збудувати місце для барбекю), Кефферс стояв, нахилившись уперед, його голова і плечі були сховані у фургоні. Він копирсався там так довго, аж я почала підозрювати, що, незважаючи на всю свою недавню лють, тепер він повністю забув про журнали. Без сумніву, за кілька хвилин він випростався, сів за кермо, затраснув двері і поїхав.
Коли я вказала Лорі на те, що Кефферс забув журнали, вона мовила:
— Вони там довго не пролежать. Тільки коли наступного разу він затіє чистку, йому доведеться знову повсюди їх визбирувати.
Але через півгодини, проходячи повз бойлерну, я звернула увагу, що журнали так і лежать там, неторкані. Спочатку я подумала про те, щоб узяти їх із собою, але відразу зрозуміла, що якщо їх там знайдуть, мене дражнитимуть вічно. Ніхто не зрозуміє, навіщо я таке зробила. Ось чому я взяла журнали і ввійшла з ними до бойлерної.
Бойлерна була ще одним сараєм, прибудованим до ферми. В ній зберігались старі косарки і вила — Кефферс розраховував, що ці речі не згорять надто швидко, якщо одного дня вибухне бойлер. Тут же Кефферс тримав свій верстак, тож я поклала на нього журнали, відкинула набік якесь лахміття і сіла на стільницю. Освітлення не вистачало, але позаду мене було брудне віконце, тож, розгорнувши перший журнал, я побачила, що можу розгледіти достатньо.
Всередині було багато фотографій дівчат із розведеними ногами і виставленими задами. Визнаю, були часи, коли я дивилась на такі фотографії і збуджувалась, хоча ніколи не хотіла робити цього з дівчатами. Але не за тим я шукала. Я швидко перебігала сторінками, не бажаючи, щоб мене відволікало сексуальне випромінювання зі сторінок. Насправді я взагалі майже не бачила вигнутих тіл, оскільки дивилася на обличчя. Навіть на рекламах відео чи будь-чого іншого, винесених набік, я перевіряла обличчя кожної моделі, перш ніж продовжити.
Вже майже наближаючись до кінця стосу, я зрозуміла, що хтось стоїть за порогом сараю. Я залишила двері відчиненими, тому що такими вони були зазвичай, але й для того, щоб впустити більше світла. Я вже двічі підводила очі, бо мені здавалось, що я почула якийсь шум. Але на порозі нікого не було, тож я продовжувала справу. І ось нарешті я перестала сумніватись у присутності когось, тож, опустивши журнал, я тяжко зітхнула, постаравшись, щоб мене було добре чутно.
Я чекала на сміх або на те, що двоє-троє студентів увірвуться до сараю, намагаючись найкращим чином використати те, що впіймали мене зі стосом порножурналів. Але нічого не трапилось. Тож я промовила, надавши своєму голосові втомленої інтонації: