Забудь-річка
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-77-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Забудь-річка». Краткое содержание книги:
Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею — долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу — Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
ISBN 978-966-8659-77-5
© Нора-Друк, 2016
А отже Уляна повернулася до звичного упорядкованого життя. Сніданок, садок, робота, садок, магазин, кухня, вечеря… Як любила казати Ларунда: «Заміж пізно. Здохнуть рано». Там іще було на початку: «Я піду до ресторана», але ресторанів у її теперішньому житті не було. Були спогади про неймовірне літо у чоловічих обіймах і навіть напівсонні пароксизми фантазії у ліжку. Але гірка пігулка реальності псувала післясмак. Виникало навіть хвилювання за Степана, бо море є море, незалежно від того, чи ти одружений, чи самотній. Але усі ці відчуття залишалися десь на рівні ранкових спогадів за кавою з бутербродами про вчорашній бенкет. Є й немає водночас.
Ну і подруги, які із початком навчального року повернулися на звичні орбіти.
— Зараз жовтень чи листопад? Я їх постійно плутаю.
— Звісно, плутаєш. Бо ти ж училася в радянській школі і знаєш, що Жовтнева революція була у листопаді, — Віка як дружина історика на все мала історичне обґрунтування.
Вони знову зібралися у Катьки, бо у неї квартира дозволяє, діти мають чим зайнятися — усе, як завжди.
— До речі, я ніколи не могла цього зрозуміти. Якщо революція була у листопаді, то чому вона Жовтнева?
Катька варила каву біля плити, а Уляна з Вікою-Черешенькою вмостилися за столиком у кутку невеликої кухні.
— Революція була у жовтні. Але потім більшовики перейшли на новий календар і вона переїхала на листопад.
— Ну а чому ж її не переназвали? Не розумію. Нащо все заплутувати?
— Улясю, твій капітан погано впливає на тебе, — зауважила Катька, не зводячи очей з турки. — Раніше ти була незадоволена тільки законами. А тепер календарем.
— Незадоволена жінка — це зброя масового знищення, — із серйозним обличчям похитала головою Черешенька.
— Та ну вас! Я ж не про те. У нас же зараз революція — Податковий майдан. Вона теж може стати Жовтневою, замість тої.
— Це не революція, — цілком серйозно заперечила Віка. — Так мій Володя каже.
— Не знаю, — Уляна насмілилася не погодитися з абсолютним авторитетом, яким вважався Вікінг. — Я днями заїздила подивитись. Там реальні підприємці. З базарів. Кажуть, що готові стояти до кінця.
— Ну і що? — Катька зняла з плити турку і взялася акуратно розливати каву по чашках, від чого кухня вмить наповнилася неповторним ароматом.
— Гарна у тебе кава.
— Це зі Львова. Там зараз активно творять міф про існування якоїсь окремої львівської кави.
— Хай творять. Аби смачно, — Уляна ще раз втягнула носом легкий, гострий запах і сьорбнула з чашки, отримуючи подвійне задоволення.
— Не стояти до кінця треба, — продовжила свою думку Катька. — А забезпечити усім тим кінець. Фізично. Інакше діла не буде.
Уляна знизала плечима:
— А хто ж це зробить? Там же переважно баби.
— Так ото ж то, що баби. Якби в цій країні були мужики, тоді… — Катька глянула на подругу і посміхнулася. — Ні, звісно, один мужик є, але він у плаванні.
— Та припини, — відмахнулася Уляна без тіні звичайної у таких випадках посмішки.
Катька запитально глянула на неї, але не отримала відповіді, поставила турку на плиту і всілася на стільчик.
— Нашу нову владу стояннями не знімеш. Я їх, собак, знаю. Я у них в камері сиділа під час Помаранчевої революції.
— В якій камері? — сполошилася Черешенька.
— В телевізійній, — перекривила Катька. — В якій, в якій? В камері попереднього ув’язнення.
— За що? — хором охнули дівчата.
— Якби було за що, може, і досі сиділа б. А так просто взяли, повезли в Донецьк, там тримали в одиночці. Лякали, що на голку посадять.
— Били? — Витріщилася Віка.
— Та ні, тільки лякали. Хотіли, щоб я здала їм всі схеми. Ті, що зараз називають корупцією. Хотіли нашого міністра взяти на гарячому.
— Ну а ти?
— А що я? Повипендрювалася і здала. Не сидіти ж за міністра, тим більше, що він був чмом.
Уляна з Вікою перезирнулися. Вони ніколи не уявляли, що подруга пережила таке.
— І що міністр?
Катька розвела руками:
— Нічого. Тепер голова облдержадміністрації. Як то кажуть, губернатор.
Уляна не зрозуміла:
— То його взяли на гарячому?
— Яка різниця? Я ж не про нього, а про те, що цих падлюк знаю, як облуплених. Мій тодішній працював на них, тож довелося набачитися і наслухатися. Вони розуміють тільки силу. А сили у нас нема. Сама кажеш, одні баби на Майдані.