Забудь-річка
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-77-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Забудь-річка». Краткое содержание книги:
Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею — долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу — Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
ISBN 978-966-8659-77-5
© Нора-Друк, 2016
* * *
Уляна ніколи не розуміла, що таке «нова зачіска» і чому стільки уваги приділяється цьому питанню. Зачіска має бути зручною, а отже — універсальною за стилем та мінімально клопіткою у догляді. Тобто короткою. А проте вона любила руки перукарів, які дбайливо, але владно, масують голову, пестливі дотики до шкіри та увагу у кожному жесті. Не турбує? Не гаряче?
Гнучкий худорлявий Жоржик із м’якими рухами та трохи писклявим голосом, попри свою сексуальну орієнтацію вмів догодити жінкам — а може, навпаки, саме завдяки цій орієнтації він краще відчував, що їм потрібно, адже тут ішлося не про сексуальне, а радше про чуттєве задоволення, яке зароджується від дотиків на кінчиках нервових закінчень і в душі — від муркітливого голосу над вухом.
Вона не була у Жоржика вже з півроку, тобто з того часу, як познайомилася зі Степаном, і зараз, сівши у крісло, ошелешила бідолаху своїм бажанням змінити зачіску — немовби йому подібне бажання висловила статуя київської Родіни-Матері. Хлопець заметушився навкруги, натхненний новим викликом, а Уляна розслабилась у кріслі, загострено відчуваючи себе жінкою — те, що вона дозволяла собі вкрай рідко, хіба що у таких сакральних місцях, як перукарня чи манікюрний салон.
У невеличкому залі працювало чотири майстри, з яких лише Жорж представляв сильну стать, та й то умовно. Тому розмови точилися суто жіночі.
— І що ви думаєте, вона все розповіла чоловіку!
— А йому не однаково? Він же її вже з дітьми взяв. Яка різниця, від кого? Він же у неї вже третій, а вона в нього друга.
— Це раніше не було різниці. А тепер його призначили віце-прем’єром. А той — заступник міністра по його відомству. І виходить, що віце-прем’єр виховує дитину свого підлеглого. І не просто дитину, а позашлюбну, бо у того своя жінка є.
— Ого!
— Ну так а я що кажу! Ого! Як це воно — ростити байстрюка від свого підлеглого? От він і біситься. Насилає на нього КРУ, прокуратуру і всіх, кого може. А той відбивається, бо посада хлібна.
— Кіно, блін. Санта Барбара!
Карколомні любовні історії, почуті у перукарні, мали особливий присмак, бо стосувалися зазвичай персон відомих, а подеколи й знаменитих. До того ж важко було розрізнити, що у цих історіях відповідає дійсності, а що — вигадано, щоб наблизити рівень сюжетів до високого статусу їх учасників. Адже звичайні події відбуваються зі звичайними людьми, а з незвичайними — виключно незвичайні.
— А дружина того заступника знає про його позашлюбні фокуси?
— Це весь Київ знає. Тільки вона, розумієш, не з тих, хто готовий розлучитися з таким чоловіком через таку дрібницю.
— Нічого собі — дрібниця!
— А це тому, що вона чоловіка у своєї доньки відбила. Іще й наполягла, щоб доньку ту він всиновив офіційно. Про всяк випадок.
— Нє, ну це вже вапщє!
Чоловіки — нескінченна тема для обговорення, до якого підключається і Жоржик. На рівних. Тому що теж страждає від цього племені.
— Ой, дєвочкі, я вам скажу, ето ужас! — вплітається у розмову чоловічий дискант.
Жінки перезираються, хтось сміється, але тихенько, щоб не образити. Бо Жоржика тут люблять. Він тут за свою. Його хлопець теж гуляє на стороні — чи принаймні дає приводи для таких підозр, і розмова зосереджується на темі чоловічої вірності.
— Ні, ну хай би там гуляв, як хоче, аби заразу в хату не приносив!
— Це ти зря. Чоловік должен дисципліну знать. Як це говорять, невідворотність покарання?
— Ага, а як ти цю невідворотність доведеш, коли він на роботі цілий день, а потім ще наради та відрядження?
— А так, що після цього діла у них яйця плавають.
— Як це, плавають? Куди плавають?
— Не куди, а просто плавають. По воді. Бо легкі стають. Вони ж були повні, а як кінчив — порожні.
— Ну і як це перевірити?
— А дуже просто. Садиш його у ванну або в тазик і дивишся.
Уляна уявила собі цю картину і пирснула. Жоржик почервонів і впустив інструмент, але співрозмовниці, наче нічого не сталося, продовжували обмін жіночим досвідом.
— І що, твій сідає в тазик?
— А де ж він дінеться? Як не сяде, значить явка з повинною. А явка з повинною полегшує вину, але збільшує покарання.
— Ну ти даєш!
— А що тут давать? Воно ж для того і висить назовні. Для контролю.
Уляна прикрила очі і розслабилася у зручному перукарському кріслі, щоб зосередитися на собі. Не дарма ж кажуть, що органи почуттів замінюють одне одного — коли закрити очі, загострюється слух, а як заглибишся у внутрішні відчуття, то чуєш усю цю жіночу маячню десь на периферії, наче морські хвилі. І вона зовсім не заважає.