Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
— Яка причина?
Помітивши невинне збентеження на її обличчі, він завагався.
— Можливо… — йому забракло слів, і Вон просто махнув у бік дитини, що з байдужим виглядом сиділа на стільці. — Уяви, що врешті…
Двері відчинилися, вбігла Марго. За нею зайшла Рита й одразу ж присіла біля парубка. Однією рукою вона охопила його зап'яток, а іншою витягла годинник і стала рахувати.
— Він опритомнює, — сповістила Марго, помітивши легкий рух повік. Вона стала розтирати долонями його руку.
Рита придивилася до обличчя свого нового пацієнта.
— Усе з ним буде гаразд, — погодилася вона й сховала годинник до кишені.
Молодик розплющив очі. Він зробив кілька вдихів й одразу ж притулив долоні до лиця, намагаючись приховати своє запаморочення. Коли прибрав руки, то мав уже кращий вигляд.
Армстронг знову поглянув на дитину.
— Здоровий глузд підказує мені, що вона — не Еліс, — затинаючись, проговорив він. — Це ваша дочка. Так сказав панотець. Так кажете ви. Так і є.
Гелена, погоджуючись, кивнула, й одразу витерла сльозу співчуття молодому батькові.
— Не сумніваюся, що зараз ви питаєте себе, як же я міг так легко переплутати свою дитину з іншою. Я не бачив дочку майже рік. Вочевидь, ви не знаєте обставин, у яких я зараз перебуваю. Тож маю вам пояснити.
Моє весілля відбулося таємно. Коли сім'я моєї дружини дізналася про нашу домовленість і плани щодо заручин, вона почала чинити нам перешкоди. Ми були молоді й дурні. Коли вирішили одружитися таємно, то й гадки не мали, якої шкоди завдамо собі та нашим сім'ям, але саме так ми й учинили. Дружина втекла до мене, і майже за рік народилася наша дитина. Ми сподівалися, ми покладали великі надії на те, що онука розтопить кригу в серцях її батьків, та все було марно, і вони залишилися непохитними. З часом моя дружина, сумуючи за зручностями, що раніше повсякчас супроводжували її, стала дратівливою. Вона зрозуміла, що ростити дитину без штату челяді — нелегка справа. Я робив усе, що міг, щоб підбадьорити її та запевнити у своїй любові. Та врешті-решт вона забрала собі в голову, що єдиний вихід для мене — це переїхати до Оксфорда, де маю впливових друзів, і шукати долі там. Якби там усе склалося, я б став заробляти більше, і за рік чи два ми могли б повернутися до безтурботного життя, за яким вона так сумувала. Тож я з важким серцем поїхав із Бемптона і винайняв кімнату в Оксфорді.
Мені пощастило. Я знайшов роботу і невдовзі почав заробляти більше, ніж раніше. Хоч як я не сумував за дружиною і донькою, та намагався вмовити себе, що так краще. Завдяки її листам, якими вона мене не балувала, у мене склалося враження, що їй теж так краще. Я приїздив до них за будь-якої можливості, і так ми прожили пів року. Одного разу я по роботі опинився у верхів'ї ріки й вирішив, що вони дуже зрадіють моєму несподіваному візиту.
Він глитнув і завовтузився у кріслі.
— Мені відкрилося дещо, що назавжди змінило мої стосунки з дружиною. Не хочу згадувати людину, що була з нею — що менше говорю про неї, то краще. Те, як із ним поводилася моя дочка, підказало, що він часто тут гостює, що він вже свій у моїй сім'ї. Я наговорив неприємних та грубих речей і пішов.
Трохи згодом, коли ще розмірковував, що робити далі, отримав від неї листа. У ньому вона повідомляла, що хоче жити з цим чоловіком як дружина, а зі мною не бажає мати нічого спільного. Звісно, я міг би цьому завадити. Мав усі важелі, щоб примусити її виконувати свої обітниці. Тепер, коли все так обернулося, краще б я це й зробив. Тоді не було б цього жаху. Але я тоді був недбайлом і відповів, що нехай буде, як вона вже хоче, і щойно я зберу достатньо грошей на пристойний будинок, то приїду по Еліс. Я написав, що це станеться приблизно наприкінці року, і з головою занурився в роботу, щоб так і вийшло.
Відтоді я не бачив свою дружину. Нещодавно я винайняв будинок і готував його для того, щоб жити там із дитиною. Очікував, що до нас приєднається одна з моїх сестер і стане дівчинці за матір. Сьогодні вранці, коли майже все було готово, до мене завітав батько із новинами про смерть дружини. Він також сказав мені, що Еліс зникла. Від інших людей я чув, що коханець дружини кинув її декілька місяців тому, і що відтоді вони з дитиною жили у злиднях. Можу припустити, що вона не зверталася до мене винятково через сором.
Поки Робін Армстронг розповідав свою історію, його погляд був прикутий до дитини. Він декілька разів втрачав нитку розмови; тоді відводив від неї погляд і зосереджувався, намагаючись згадати, на чому зупинився. Проте, вимовивши декілька фраз, він знову впивався поглядом у дівчинку.
Відтак тяжко зітхнув.