Там, у темній річці

Він опустив голову.

— Я подумав, що все одно краще зайти, тим паче, що опинився так близько, а ви чекали на мене. Але час вже йти. Прошу, перекажіть містерові й місіс Вон, що я дуже, — тут його голос здригнувся знову, — дуже за них радий.

— Принаймні з'їжте що-небудь перед дорогою. Може, вип'єте склянку елю? Чи гарячого пуншу? Ви подолали такий довгий шлях, тож сядьте й перепочиньте трохи. Містер і місіс Вон зараз у вітальні й сподіваються, що зможуть особисто висловити вам свої співчуття…

Вона відчинила двері й запросила його всередину.

Робін Армстронг незграбно зайшов до кімнати, напустивши на себе вибачливий вигляд. Це так обеззброїло містера Вона, що він підхопився й потиснув йому руку, навіть не усвідомлюючи, що робить.

— Перепрошую, — одночасно промовили обидва чоловіки.

— Дуже незручно вийшло, — знову хором, тож неможливо було визначити, хто з них заговорив першим.

Поки ті двоє не могли дати собі раду, місіс Вон не розгубилася:

— Співчуваємо вам, містере Армстронг, із приводу вашої втрати.

Він обернувся до неї…

— Що? — спитала вона за мить. — Щось не так?

А він придивлявся до дитини, що сиділа в неї на колінах.

Раптом у молодого містера Армстронга підломилися ноги. Він усім тілом привалився до Марго й одразу сповз у крісло, вчасно підставлене містером Воном. Судячи з того, як заплющилися його очі, Робін втратив свідомість.

— Божечки! — скрикнула Марго і побігла по Риту до кімнати, де спав фотограф.

— Його виснажила довго подорож, — співчутливо промовила Гелена, схилившись над зомлілим чоловіком. — Так сподіватись… А потім дізнатися, що її тут немає… Такий шок для нього.

— Гелено, — звернувся до неї Вон, і в його голосі бриніла тривога.

— Лікарка швидко поставить його на ноги.

— Гелено.

— Гадаю, в неї є гвоздична олія чи нюхальна сіль.

— Гелено!

Вона обернулася до чоловіка.

— Що тобі?

Обличчя в неї було спокійне, очі прозорі.

— Люба, — почав він тремтячим голосом, — чи не здається тобі, що в його млості може бути й інша причина?