Оповіді про кохання, божевілля та смерть
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-32-1
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповіді про кохання, божевілля та смерть». Краткое содержание книги:
З-під його пера вийшли численні збірки оповідань: «Казки сельви», «Пустеля», «Анаконда», «Чужий злочин». Проте найзнаменитішою книжкою новел «уругвайського Едґара По» є «Оповіді про кохання, божевілля та смерть» (1917).
Розчарування, журба і смерть, кохання, відвага і гідність є темами цієї збірки, яку уклав сам автор, витворивши своєрідний творчий стиль, у якому фантастичні елементи поєднані із суворим реалізмом. Ці так звані «страшні» оповідання Кіроґи, на жаль, мало відомі нашому читачеві.
Та справу зроблено! Я не міг вернутися і сам узяти те, що тільки-но так зганьбив; я вже не був її гідний і більше був її не вартий. В одну мить я упослідив найчистіше кохання, яке бодай колись відчував до себе чоловік, і разом з Інес утратив щастя, якого більше не знайдеш: мати когось, хто нас щиро кохає.
Зневірений, принижений, я підійшов до дверей вітальні і побачив, що вона лежить на канапі і гірко ридає.
Інес! Уже втрачена Інес! Я ще глибше відчув, чого позбувся, побачивши її тіло, уособлення кохання, яке трусилося від плачу за її померлим щастям. Майже не усвідомлюючи, що чиню, я спинився.
— Інес! — промовив я.
Мій голос був уже не такий, як раніше. Вона мусила це помітити, бо її душа, ще дужче ридаючи, почула безнадійний поклик мого кохання. Так, цього разу безмежного кохання!
— Ні, ні, — озвалася вона. — Уже занадто пізно!
Паділья замовк. Мені рідко доводилося бачити спокійнішу i стриманішу гіркоту, ніж та, що була в його очах, коли він договорив. А я, зі свого боку, не міг викинути з пам’яті ту чарівну красуню з ложі, яка ридала на канапі…
— Ви мені повірите, — знову заговорив Паділья, — якщо я скажу, що в мої безсонні ночі незадоволеного самим собою одинака вона стояла перед моїми очима…
Я відразу ж виїхав у Буенос-Айрес, не побачившись майже ні з ким, а тим паче з моєю багатою партнеркою по флірту… Через вісім років я повернувся і відтак дізнався, що вона вийшла заміж через шість місяців після мого від’їзду. Я знову поїхав геть і місяць тому повернувся, вже цілком заспокоївшись і змирившись.
Більше я її не бачив. Вона була для мене як перше кохання, з усім тим чаром, яке воно має для дорослого чоловіка, який потім любив не раз. Якщо вас колись так любили, як любили мене, а ви зневажали це кохання, як зробив це я, то зрозумієте, якими чистими є мої спогади.
Аж доки одного вечора я з нею зіткнувся. Так, того самого вечора в театрі… Побачивши того ситого крамаря, її чоловіка, я зрозумів, що вона кинулась у той шлюб, як я в Укаялі…. Та коли я знову зустрів її, побачив, що вона за якихось двадцять метрів і дивиться на мене, то відчув, як у моїй душі, що мирно спала, став кровоточити відчай через те, що я її втратив, наче й не минуло цих десяти років.
Інес! Її краса, її погляд, якого немає в інших жінок, були моїми і лише моїми, бо були ввірені мені з палким коханням. Колись ви також цим дорожитимете.
Я зробив усе, що в людських силах, щоб забути, зціпивши зуби, намагався зосередити всі свої думки на сцені. Проте чудесна партитура Вагнера, цей крик хворобливої пристрасті, розпалили живим вогнем те, що я хотів забути. У другому чи третьому акті я не витримав і повернув голову. Вона також піддалася навіюванню Вагнера й дивилася на мене. Інес, кохана! У ці півхвилини я відчував її уста, її руки своїми устами й очима, у цей час в її блідості зосередилося відчуття того щастя, яке померло десять років тому. А тут іще Трістан з його зойками надлюдської пристрасті над нашим застиглим блаженством!
Тоді я встав, пройшов, як сновида, через ряди крісел і пішов по проходу, наближаючись до неї, хоча не бачив її, а вона мене, наче й не був упродовж цих десяти років нещасливцем…
Мені ввижалося, що, як і десять років тому, я з капелюхом у руці маю пройти перед нею.
Я підійшов. Двері у ложу були відчинені, і я, обезумілий, спинився. Як і десять років тому в себе на канапі, Інес тепер, лежачи на кушетці аванложі, плакала над пристрастю Вагнера і своїм розбитим щастям.
Інес!.. Я відчув, що настала вирішальна мить. Десять років! Хіба вони проминули? Ні, ні, моя Інес!
І як тоді, побачивши кохане тіло, що трусилося в риданнях, я покликав:
— Інес!
І, як десять років тому, ридання стали дужчими, і закривши обличчя руками, вона відповіла:
— Ні, ні… Надто пізно!..
Інформація видавця
Obra editada en el marco del Programa «Sur» de Apoyo a las Traducciones del Ministerio de Relaciones Exteriores y Culto de la República Argentina
Це видання здійснено в рамках Програми підтримки перекладів «Sur» Міністерства закордонних справ та культу Аргентинської Республіки
УДК 821.134.2
К-11
Орасіо Кіроґа
ОПОВІДІ ПРО КОХАННЯ, БОЖЕВІЛЛЯ ТА СМЕРТЬ
Оповідання
З іспанської переклала Галина Грабовська