Оповіді про кохання, божевілля та смерть

У гирлі Ньяканґвасу плавуче загородження спинило перші принесені водою колоди і витримало їх, вигнувшись і стугонячи, значно більше; аж доки під нестримним натиском бервен, що прибували, немов випущені з катапульти, трос порвався.

Кандію обзирав річку в свою підзорну трубу, міркуючи про те, що висока вода, яка тут, в Сан-Ігнасіо, за попередній день піднялася на два метри (і між іншим забрала його шлюпку), нижче Посадас могла виявитися страшною повінню. За водою стало спливати дерево, кедри або й що менше, і ловець обачливо беріг свої сили.

Тієї ночі вода піднялась іще на метр, і наступного дня Кандію несподівано побачив у підзорну трубу справжнісіньке скопище незв’язаних колод, що огинали косу Ітакурубі. Білуватий нетесаний і добре висушений ліс.

Настав його час. Він скочив у ґвабіробу[7] і став веслувати назустріч своїй здобичі. Під час розливу Альто-Парани на шляху до обраної колоди натрапиш на чимало-що. Цілі викорчувані дерева, чиї чорні кореневища здіймаються над водою, немов щупальця восьминогів. Здохлі корови і мули у супроводі цілої гурми диких звірів — потонулих, підстрелених із рушниці чи стрілою, що й досі стирчить із черева. Високі конуси мурах, що скупчилися на пеньку. Або ж ягуар, незліченні водяні гіацинти, шумовиння і, звісно, гадюки.

Кандію, поки дістався здобичі, ухилявся, змінював курс, натикався на щось і перевертався значно більше, ніж треба. Нарешті він її схопив; одним ударом мачете оголив криваво-червоні волокна бальзамного дерева і, притулившись до колоди, зміг навскоси проплисти з нею якийсь відрізок шляху. Проте гілки, дерева, що невпинно пропливали мимо, тягли його за собою. Тоді він змінив тактику; прив’язав свою здобич і розпочав німу і невпинну боротьбу, безмовно вкладаючи душу в кожен гребок весла.

Висока вода несе колоду так стрімко, що й три чоловіки застановляться перед тим, як перейняти її. Проте Кандію, окрім великої сміливості, мав за плечима ще й тридцять років піратства на річці при високій і низькій воді; до того ж він хотів стати власником грамофона.

Ніч, що спадала, підготувала йому пригод досхочу. Річка швидко несла свої оливові води. По обидва боки невпинно проминали густі тіні. На ґвабіробу наскочив потопельник; Кандію нахилився і побачив, що в того роздерте горло. Потім були непрошені гості: нападаючі гадюки, ті самі, які під час повеней забираються по колесах пароплавів аж у каюти.

Геркулесова праця тривала, бервено дрижало під водою, але попри все гребець тягнув його за собою. Врешті він здався; ще більше зрізав кут причалювання і зібрав останні сили, аби добратися до берега протоки, що огинає кручі Теюкваре. Упродовж десяти хвилин ловець колод, із напнутими на шиї жилами і скам’янілими грудними м’язами, робив те, чого більше ніколи не зробить ніхто, аби вийти з протоки при високій воді з колодою на буксирі. Ґвабіроба нарешті дісталася каміння і перекинулася саме тоді, коли в Кандію лишилися сили тільки на те, аби закріпити канат і звалитися горілиць.