Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Празький цвинтар [без ілюстрацій]
Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:

Що це, бульварний роман? Може й так, тим більше що й сам автор цього не заперечує. Адже в «Празькому цвинтарі» є змови, підземелля, повні трупів, кораблі, що злітають на повітря посеред виверження вулкана, вбиті абати, що воскресають кілька разів, нотаріуси з накладними бородами, сатанистки-істерички, які відправляють чорні меси, карбонарії й паризькі комунари, масони, фальшиві «Протоколи сіонських мудреців», і так далі й таке інше. Втім, у читача, що має гарну звичку думати, відразу ж виникає відчуття, що про все це він уже десь чув або читав. І це дійсно так. Крім капітана Симоніні, головного героя книжки, усі інші персонажі нового роману Умберто Еко існували насправді й робили саме те, що описане…
1 ... 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 167
Перейти на страницу:

— Сподіваюся, мій читач подумає, що у своєму геройстві я маю право бути трошки сволочкуватим, тож вони зробили все можливе, аби це показати, залишивши кілька сороміцьких помилок.

Я швидко пробіг поглядом один з його віршів, що був присвячений саме Ґарібальді, й усвідомив, що Ньєво таки справді трішки сволочкуватий:

Не знати, якеє диво з очей його лине, осяюючи думки, Та, склонивши свої коліна, неначе народові вклоняєшся ти. Й постала переді мною посеред залюднених площ, Подавши руку до юнака, Чемна й щира душа.

Тут усі дуріють через цього кривоногого коротуна.

* * *

(12 серпня). Іду до Ньєво, аби дізнатися, чи правду люди патякають: буцімто ґарібальдійці вже висадилися на калабрійському березі. Та застав я його у страшенно поганому гуморі — чоловік майже плакав. У Турині пліткують про те, як він провадить господарювання.

— Таж у мене все осьдечки занотовано, — каже, б'ючи долонею по журналах, які всі до одного переплетені у червоне сукно. — Скільки отримано, стільки і витрачено. І якщо хтось поцупив, з моїх записів усе буде видно. Коли я віддам цю писанину кому треба, кілька голів злетять з плечей. Та моєї серед них не буде.

* * *

(26 серпня). Навіть попри те, що я не стратег, судячи зі звісток, які до мене надходять, я, здається, розумію, що коїться. Чи то через золото масонів, чи то через перехід до савойців, та деякі неаполітанські міністри плетуть інтриги проти короля Франциска II[138]. Незабаром у Неаполі вибухне повстання, й повстанці проситимуть допомоги у п'ємонтського уряду. Вітторіо Еммануеле відійде на південь. Ґарібальді або ж ні греця не тямить, або ж, прекрасно все розуміючи, починає діяти швидше. Хоче прийти до Неаполя раніше за Вітторіо Еммануеле.

* * *

Я застав Ньєво, коли той розлючено розмахував листом.

— Твій друзяка Дюма, — кричить, — грається у Рокфеллера, ба більше — думає, що я — Рокфеллер! Поглянь-но, що він мені написав, ще й маючи нахабство прикриватися іменем генерала. Навколо Неаполя швейцарські та баварські найманці, завербовані Бурбонами, відчули розгром і кажуть, що дезертирують за чотири дукати на носа. Їх півтисячі, а отже, потрібно двадцять тисяч дукатів, або ж дев'яносто тисяч франків. Отож Дюма, який для вас, здається, граф Монте-Крісто, великодушно розщедрився на свою мізерну тисячу франків. Триста чоловік кажуть, що їх прихистять неаполітанські патріоти. І питають, чи не міг би я докласти решту. Але ж де я дістану такі гроші?

Він запропонував мені щось випити.

— Бачите, Симоніні, наразі всі захоплені висадженням на континент і геть не зважають на трагедію, яка загрожує ганьбою нашій експедиції. Вона трапилась у місцині Бронте, неподалік Катаньї. Дві сотні тамтешніх мешканців, здебільшого селяни та священики, ще й досі приречено живуть за ладу, який дуже нагадує середньовічний феодалізм. Усі землі, включно з титулом графа Бронте, віддали у власність лорду Нельсону, а решта, здається, належить кільком багатіям, чи «шляхтичам», як їх там називають. Людей експлуатують і поводяться з ними, наче зі скотиною, не дозволяють піти в панський ліс, нарвати зелені в їжу, змушують платити данину за те, щоб ходити у поле. І ось з'являється Ґарібальді, й люди вірять, що прийшов час справедливості, й тепер їм повернуть землі, тож вони створюють так звані ліберальні комітети, де найбільш прикметна особа — такий собі адвокат Ломбардо. Але Бронте належить англійцям, а вони допомогли Ґарібальді у Марсалі, тож на чий бік йому пристати? І наразі люди вже не слухають ані Ломбарді, ані будь-кого іншого з лібералів, і вже нічого не тямлячи, здіймають ґвалт, різанину, по-звірячому розправляються зі шляхтичами. Вочевидь, вони вчинили зло, та серед заколотників були засуджені, знаєте ж бо, через розруху, яка вчинилась на цьому острові, на волю повиходило стільки погані, яка мала б лишитися за ґратами… Одначе все це сталося через нас. Під тиском англійців Ґарібальді посилає у Бронте нашого Біксіо, а він, знаєте, на тонкощах не розуміється. Він проголосив, що місто в облозі, почав уживати до людей жорстоких каральних заходів, дослухаючись до звинувачень шляхтичів, визнав Ломбардо головою заколотників, хоч це, звісно, було неправдою, але їм було байдуже й потрібно було вчинити так, щоб була селянам наука, тож вони розстріляли Ломбардо разом із ще чотирма чоловіками, серед яких був один божевільний, що ще перед різаниною блукав вулицею, нікого не остерігаючись, вигукуючи лайливі слова на адресу шляхтичів. Крім того, що, власне, така жорстокість пригнічує, ця подія вразила мене особисто. Ви розумієте, Симоніні? З одного боку, до Турина надходять звістки про такі речі, де ми постаємо змовниками зі старими землевласниками, з іншого — плітки про те, що ми тринькаємо гроші не за призначенням: не треба довго думати, щоб скласти два плюс два — землевласники платять нам за те, щоб ми розстрілювали бідолашних, а ми на ці гроші влаштовуємо собі солодке життя. А ви ж знаєте, що тут помирають люди — задарма. Тож є чого знавісніти.

вернуться

138

Франциск II (1836–1894) — останній король обох Сицилій у 1859–1861 p., представник династії Бурбонів. Наступник свого батька Фердинанда II, сів на престол у розпал боротьби за возз'єднання Італії, намагався укріпити владу за допомогою Австрії, але вже 6 березня 1860 року, коли у Неаполі відбулися повстання, втік до фортеці Ґаета. Вже в жовтні цього ж року Королівство обох Сицилій було приєднане до Сардинського королівства.

1 ... 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 167
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)