Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Проспівали перші півні, коли Кібець з відділом козаків залишили в степу коней, а самі гуськом, слідом за провідником, підкралися до Знаменських городів і дворів з високими огорожами, а там і до "караульного приміщення".
Ось вони вже у дворі, навкруги мертва тиша, все спить. Кібець з хлопцями зупинились біля комори й почали прислухатися. Раптом почули за ворітьми, на вулиці, тверді військові кроки кількох людей; що наближалися до воріт.
За пару хвилин відчинилася хвіртка і в двір зайшло четверо. Троє пішло до хати, а четвертий, почувши кінський тупіт і побачивши вершника, вискочив на вулицю з рушницею і закричав:
— Кто єдет?
Почув відповідь:
— Свой!
— Кто — свой? Пропуск! — кричав "розводящий".
— П'ять! — відповів вершник і в свою чергу запитав отзив.
— Портсігар! — сказав розводящий.
За хвилину приїхав другий вершник, це був роз'їзд, хлопці вирішили заїхати у двір покурити.
Розводящий відчинив одну половину воріт і вершники у дворі злізли з коней і поприв'язували їх до стовпів піддашшя комори.
Тільки хотіли вони братися до закурки, як Кібець із хлопцями вже тримали нагани біля носів ворожих вартових.
— Руки вгору! — скомандував Кібець. — Тут є для вас " прикурка"!
Спантеличені кіннотчики і розводящий не спам'яталися, як їхні роти були заткнуті і руки пов'язані назад.
— Не пищати мені тут! — пригрозив Кібець, — бо зразу вам кінець!
Пов'язаних вояків вкинули в комору і знадвору приткнули клямку. Розводящому розв'язали рота і першого пустили до хати, а за ним ішов Кібець і декілька козаків.
В хаті світилася гасова лямпа, прикручена на малий вогник. Всі вартові спокійно спали серед хати, на соломі. Їхні рушниці стояли в куті біля порога, на лавці лежав наган з пасом, що належав кулеметчикові.
Хлопці зразу прибрали до рук усю зброю і зупинилися біля порога, вартуючи біля себе розводящого. Кібець тримав "кольта" на поготовійпочав будити варту. Скомандував:
— Подйом!
Вартові, деякі з них тільки заснули першим сном, неохоче пробуджувались, чухались та позіхали. А хтось із них запитав:
— В чом дєло?
— Здєсь банда, — спокійно відповів Кібець.
Поки розгублені комунари кліпали очима, Кібець вигукнув:
— Встать, рукі вверх і ні с мєста! Хлопці, обшукать і впорядкувать "товаріщей'', — наказав козакам.
Один з кулеметників кинувся до свого нагана, що лежав з поясом на лавці, але наган уже був підібраний. Решту вояків блискавично обшукали, пов'язали їм руки та й повели до комори під замок.
Почувши гамір, з другої половини хати вийшов наляканий господар. Кібець зразу ж його заспокоїв, кажучи:
— У вас дядьку, буде все в порядку. Ідіть і спокіно відпочивайте аж до ранку. Зрозуміло? Ви нічого не бачили й не чули, а ранком вийдете і будете собі господарити, Була четверта година ранку, час зміни вартових і застави. Йшли міняти заставу в п'ятьох: Кібець, три козаки з рушницями і "розводящий". Розводяший ішов попереду, за ним Кібець і козаки з рушницями на плечах і ножами та револьверами в руках.
Коли наблизились до застави, що була в ямі між деревами, звідтіля залунав голос:
— Кто ідьот?
— Свої, — обізвався розводяший.
— Пропуск? — питає застава.
— Антабка, — відповідає Кібець та питає відклик.
— Ствол! — відповів вартовий застави.
Кібець зразу вигукнув:
— Ні з місця! Руки вгору!
Два вартових піднесли догори руки, а третій вхопився за револьвера, та ніж у груди звалив його на землю.
Двох нових полонених пов'язали. Зміна варти на заставі відбулася без шуму.
Тепер тут, біля кулемета лишились два козаки на варті і біля них дві запасні коробки набоїв.
Кібець з одним козаком-побратимом верталися назад до вартового примішення, ведучи зі собою двох нових в'язнів і розводящого.
Село ще спало. Навкруги тиша і спокій, лише співи півнів сповіщали скорий прихід ранку.
Прибувши до вартівні, Кібець вислав двох вістових на новопридбаних конях з рапортом до отамана Хмари. Третього коня Кібець лишив біля себе. Двох полонених вартових замкнули теж у комору.
— Що ви там робите майже цілу ніч, хочете на цій хляповиці поморозити нас? — жартуючи говорили козаки, коли вістові зупинилися коло застави от. Хмари.
— Та ви не жартуйте! — обізвався інший, — дивіться ж яких вони коней дістали, та ще й з сідлами!