Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Вночі приїхав отаман Хмара. Зайшов дохати, перехристився і, глянувши на понівечені лиця небіжчиків, сумно промовив:

— Боже, Боже, хіба це можливо, щоб таке звірство й катування могла вчинити людина?!

— Хібо ж це, пане отамане, робили люди? Це ж "нелюди"! — сказав Залізняк.

Микола показав знаки від побоїв на обличчі та на грудях сина. У жінки так само рани на грудях і на лиці, на голові пасма повириваних кіс.

Вже світало, треба було рушати. Микола вийняв з кобури червону китайку, яку мали майже всі козаки, щоб було чим очі накрити при потребі, примірив і, відірвавши кусок, накрив обличчя покійників. А потім до половини відкрив, присутні попрощались, в останнє попрощався Микола. Поцілував у чоло дружину й сина і накрив очі китайкою.

— Нещасні ми й нещасна наша Батьківщина, що не зуміла оборонитися від цієї червоної навали, — тяжко вболівав, прощаючись, Микола.

Домовину, тим часом, накрили і кришку прибили цвяхами, винесли й поставили на віз. Сумна процесія рушила на кладовище.

Поки сонце зійшло, виросла нова могила, а на ній дубовий хрест.

На цій могилі повстанці поклялися знищити червоний Володимирський ескадрон.

Повернувшись до села, нашвидку пом'янули спочилих та, підкрипившись, пішли на Чутівку та Веселий Кут. Там хотіли відпочити і набратися сили для нового нападу на комуварів.

Їдучи дорогою, от. Хмара захотів побачити свіжу могилу дев'ятьох розстріляних побратимів-козаків, що впали жертвами підлої зради Щербака.

Поїхали. Десять козаків і Кібець супроводжували от. Хмару. Біля могили заїхали в ліс, поприв'язували коней до дерев, а самі зійшли над рів.

— Що ж маємо робити з цією могилою? — запитали козаки Хмару. — Чи перенести їх до тієї ями, що викопали червоні на галявині?

Подумавши, отаман відповів:

— Ні, братове, не час нам тепер упорядковувати всі наші могили. Нехай вони тут спочивають. Наш народ і так знає, де ворог нас складає.

— Коли здобудемо незалежну Україну, — продовжував отаман, — наш народ тоді перенесе їх тлінні останки до села Цибулева. Там, біля церкви св. Покрови тоді поховаємо їх у братській могилі і пам'ятник поставимо, або ж насипемо могилу " Слави". А тепер трохи впорядкуємо цю могилу.

Повстанці — одні підправляли і підкидали на могилу землі, а інші зрубали дубочка, обробили і поставили великого хреста з написом: "Тут спочивають 9 жертв комуністичиого терору, жовтень 1921 року".

По закінченню стали в строй, віддали трикратний "салют" і козацтво з отаманом вернулось до села, де й стояли якийсь час постоєм.

Червоні між тим, залишили село Цибулів та переїхали до села Зяамеики.