Нові пригоди Електроніка

На мить завмерли всі звуки, навіть шепіт Всесвіту. Світ увібрав нову інформацію. Але Електронік ніяк не прореагував на заяву Сироїжкіна, слава не вивела його із звичайної рівноваги, і світ знову став таким, як був.

Світ у цій півкулі Землі, на цьому континенті, на цій вулиці повертався знайомими гранями: шелестів травою, сповнював повітря ароматом квітів, пестливо линув до підошов розм’яклим асфальтом, світив багатоповерховими семафорами будинків, підморгував яскравими весняними зорями, сперечався про щось важливе й невідоме, — словом, світ готувався вступити в за втрашній день.

Професор Громов прогулювався після вечері.

Його не дивували Елеки й Сироїжкіни на вулиці й у дворах. «От і добре, дуже навіть добре, — міркував Громов, прислухаючись до схвильованих дитячих голосів. — Зараз розв’язується вічна проблема: що таке людина? І здається, що її розв’язано. А завтра, із сходом сонця, постануть нові питання, і все почнеться спочатку. Дивовижний цей живодайний круговорот життя!..»

Громова не вразив навіть солідний чоловік з важким портфелем, який, підстрибуючи на ходу, мов першокласник, наспівував: «Ми малесенькі хлоп’ята, і нам хочеться гуляти!..» Побачивши Громова, перехожий трохи зніяковів, змінив ходу на статечну й зробив непевний жест вільною рукою.

— Це так… — пробурмотів він. — У мене галюцинація.

— Прекрасно, — обізвався професор. — Добривечір…

Перехожий махнув у відповідь портфелем:

— Привіт, професоре! — і зник за рогом.

«Звідки він мене знає? — спитав себе Громов. — А втім, — подумав він, — весняного вечора кожна серйозна людина — не інакше як професор…»

Громов зупинився біля спортивного майданчика, відгородженого від вулиці сіткою. Він спочатку не повірив очам. Але сумніву не було: троє дівчаток ганяли футбольного м’яча, забиваючи по черзі голи, й гукали одна одну так: «Гей Елеку!.. Тримай, Елеку!.. Пасуй, Елеку!.. Біжи за м’ячем, Елеку!..»

Професор підійшов до сітки.

— Пробачте, — сказав він, — що втручаюся в гру. (Дівчатка наблизилися до нього.) Чому ви себе так називаєте?

— А ми не гірші за хлопчаків! — відповіла перша Електронічка з короткою стрижкою.

— Нітрохи не гірші, — додала друга Елечка. — Я ось і в футбол, і в хокей, і в регбі граю… Взимку — лижі, басейн, а влітку — легка атлетика. Хіба Електронік не такий?

— Ми їм ще покажемо, хлопчакам! — з викликом кинула третя Еля.

Професор спантеличено похитав головою: дивись-но, які дівчатка! Не хочуть ні в чому відставати…

«Хлопчаки, хлопчаки! — Він піймав себе на тому, що останнім часом думав лише про хлопчаків. — А чим гірші дівчатка, якщо вони хочуть стати сильнішими й безстрашнішими за хлопчаків? Та це ж пречудово! — дуже зрадів професор і підскочив на місці. — Це надзвичайне відкриття! Дівчаткам потрібна Електронічка, яка навчатиметься у них!»

І він швидким кроком попрямував до своєї лабораторії.