Артур і війна двох світів

— Вони таки пошкодують, що посміли напасти на Армана Гігантика! — голосно поклявся чоловік, щоб надати собі хоробрості.

Ненависть подвоїла його сили, і він сам схопив величезну драбину, підняв її й опер до дуба. Потім узяв розсіювач і уважно його роздивився. Нічого складного: натискуєш — і пшик… Арман єхидно посміхнувся, очі його забігали, а риси обличчя спотворилися. Так часто буває: потрапить комусь до рук зброя масового ураження — і він утрачає людську по: добу. Арман — не виняток. Ним уже трусить гарячка знищення.

Підхопивши розсіювач, Арман рушив до драбини і зненацька вигукнув. То не був бойовий поклик, а лемент жаху. Бо йому шлях перепинили п'ятеро мисливців племені бонго-матасалаїв і поглядали на нього з висоти своїх двох метрів сорока сантиметрів. Арман ні в сих ні в тих. І нема чого дивуватися. Мисливці одягнені у традиційні африканські костюми, у волосся вплетено мушлі, шиї прикрашено намистом із насінин. На обличчях — спокій та впевненість, притаманні великим сильним особам.

— Геть із дороги! Я повинен виконати свою місію! — заверещав Артурів батько.

Вождь племені мовчки поглянув на нього, а потім відповів спокійно і розважливо.

— Боги схотіли поселити бджіл у це дупло. Чого ж ти, чий зріст вимірюється дрібними сантиметрами, вирішив повстати проти волі великих богів?

Та в Армана з цього приводу своя думка.

— До чого тут боги? Я просто хочу знищити цих чортових бджіл, які можуть ужалити мого сина! Я маю право захищати свою дитину чи ні? — розізлився він, міцніше притискуючи до себе розсіювач.

— Артур став названим братом бджіл, племінником дуба, братом вітру і землі. Ніщо в природі йому не зашкодить, хіба що ти, якщо наважишся скористатися зброєю, яка зараз у твоїх руках.

Франсуа-Арман відчув, як у нього перехопили ініціативу. Він рвався в бій. жадав виявити сміливість, довести синові, на які жертви ладен заради нього, а цей велет не лише завадив йому, а й підняв на сміх. Не полишаючи розсіювача, бідолашний поглядом шукав підтримки в пожежників. Але вони, як палеонтологи, відчищали від бруду знайденого в землі мамонта. Ой! Про що це я? Вони ж чистять свого шефа!

— Може, ліпше зачекати, доки бруд трохи підсохне? Тоді він сам відвалюватиметься шматками, — розмірковував один із пожежників, який мав досвід падіння з драбини.

Командор, у якого й лице в грязюці, нічого не бачив, але чудово чув. І на таку абсурдну пропозицію замахав руками, висловлюючи свою незгоду.

— Ага! — гордо заявив вигадливий пожежник, — він зі мною погодився!

Тут розлючений командор виплюнув із рота грязюку, зафуркав, відпльовуючись, і закричав:

— Ні! Дайте мені води! Негайно! Отара овець!

Завдання нескладне — поруч автомобіль із цистерною води.

— Можливо, ви спершу знищите бджіл? — спитав Арман, все ще сподіваючись на підтримку пожежників.

— Ви що, не бачите: ми зайняті! Зачекайте хвилиночку! Зараз ми завершимо свої справи і повернемося до ваших, — сказав заступник командора.

А в дуплі панувала радість: несподіване падіння шефа пожежників дало можливість королеві працювати далі. Артурові кортіло попросити королеву жвавіше рухатися, бо ж кожна секунда затримки на руку Упиреві. Хлопчик давно приготувався проковтнути чарівну краплину, швиденько вирости і покласти край руйнівному нашестю Жахливого У. Та він розумів, що будь-яку нетерплячку вважатимуть за зневагу.