Заметіль

Ергономіка. На думку Зеника, він такого слова знати не може.

— Що скажеш, Богдане?

— Про що?

Директор усміхнувся. Богдан знову відчув себе бовдуром з двома класами і трьома коридорами за спиною, і знову, не подумавши, бовкнув:

— Я — проти.

Не вмів він думати, коли на нього підсміюючись дивились ясні очі його директора.

«Нєбяскі», як любив говорити Зеник: «от подивився на мене татко своїми нєбяскими очима…»

— Він проти. Ви чуєте, татко? І що має означати твоє грізне «проти»? Конкретніше можеш? Ти проти війни в Іраку, проти тероризму в Америці, чи ще проти чогось такого ж глобального?

— Нова людина… — спробував пояснити Богдан, — у колективі… Я — проти.

Говорити складно — складна річ.

— Ви щось зрозуміли, татку?

— На те я і ваш татко, щоб вас розуміти.

— А я знаю одне: будь-яка поважаюча себе установа мусить мати секретарку, бажано з гарними формами. Крапка.

— Ми не модельне агенство і розмір бюсту нас не цікавить.

— А талії?

— Питання закрите. Поки що все залишиться, як є. Наступне питання. Богдане, ти працюєш у мене на випробувальному терміні, але цей термін добігає кінця. Ти про це знаєш?

Він про це знав. Місяць знав, що повинен буде піти звідси, а коли надійшов цей час, виявилось, що він волів би працювати ще десять місяців задурно, лиш би не проганяли.

Директор підійшов до акваріуму і став кидати жабкам корм. (Рибки були гарнішими.

Їх було багато, різних розмірів, форм і барв.)

— Гарна погода, правда, Богдане?

— Де?

На губах директора з’явилась знайома посмішка.

— Але на душі чомусь невесело, чи не так?

(Сусід не мав часу на рибок і приніс їх йому разом з акваріумом. «Тримай. Дивись мені, гарно доглядай за ними.»)

— Сонячно, сніжно. Справжня зима. Тобі подобаються зими?

Богдан мимоволі торкнувся лівого боку. Ребра вже зажили, але серце похвалитися тим самим не могло.

— А чого це ми з тобою про погоду заговорили, Богдане?

— Ви збираєтесь мене вигнати і не знаєте, як це сказати. Директор завмер, струсив корм з рук, обернувся, втупився у нього і перепитав:

— Я збираюсь тебе вигнати?

— М-мабуть.

— Я збираюсь тебе вигнати.

— Збираєтесь.

— Я збираюсь ТЕБЕ вигнати.

Богдан завовтузився у кріслі. Чудернацька виходила у них розмова.

— Ви збираєтесь мене вигнати. Хіба ні?

Зеник зареготав.

Директор підійшов до умивальника, витер руки, сів у своє крісло, взяв до рук аркуш чистого паперу і… запитав:

— А… за що я тебе збираюсь вигнати?

Жабки нехотячи сновигали у воді, німі від народження, не спроможні підказати правильної відповіді.

— Вам видніше.

— Так кажеш?

Помовчали.

— Гаразд, пиши.

І він підсунув аркуш до протилежного боку столу.

(Рибки були гарнішими. Набагато.

А він їх вилив в унітаз. Всі до однієї. Мусів хоч на комусь зірвати свою злість.

Найсмішніше, що це не допомогло.)

— Справишся сам? — турботливо поцікавився Зеник.

Коли тебе виганяють, тобі не просто сумно.

— Справлюсь.

Тобі слізно хочеться повернути час назад,

(і залишити тих рибок живими)

але є речі нездійсненні,

(про які навіть мріяти не можна)

і ти сідаєш і пишеш заяву про звільнення.

(щоб не кортіло повертати час назад і здійснювати нездійсненні мрії).

— Готово?

— Так.

— Подивимось, Богдане Володимировичу Гриб… «Прошу звільнити… за сімейними обставинами?» Відколи у тебе з’явились сімейні обставини?

— Треба щось написати.

— Ну напиши, що тобі запропонували кращу роботу.

— Добре…

— Або що ти зібрався на заробітки.

— Я зібрався на…

— Напиши що хочеш, Богдане, я однаково тебе не відпущу. Якщо ти зумів зробити масаж моїм дітям на належному рівні — а я трохи в цьому розбираюсь, і причому я навіть не помітив, що в тебе перелом ребра,