Сповідь афериста Фелікса Круля

- Анітрохи! Я буду дуже радий, маркізе, — спокійно відповів я й звернувся до кельнера: — Принесіть ще один стілець для цього пана.

Я навмисне не дав зрозуміти, що мені лестить ця пропозиція, й обмежився тим, що назвав її чудовою ідеєю. Він сів навпроти мене й, поки я замовляв обід, — а йому подали каву і коньяк, — увесь час, трохи схилившись над столом кидав, на мене позирки. Його, мабуть, цікавило моє подвійне існування, і він намагався вникнути в нього глибше.

- Сподіваюся, — сказав маркіз де Веноста, — моя при сутність не завдає вам клопоту і не псує вам апетиту? Мені б дуже не хотілося бути для вас обтяжливим. Я боюся виявитися нав'язливим, адже нав'язливість — ознака поганого виховання. Чемні люди мовчки проходять повз те, що їх дивує, і найнезвичайніші життєві ситуації приймають без розпитувань. Це прикметна риса світської людини, якою я і є. Ну то й добре, світської так світської. Але в деяких випадках, ось зараз, наприклад, я приходжу до висновку, що я світська людина без знання світу, без жодного життєвого досвіду, лише який і дає нам право по-світському про ходити повз різні явища. Проте клеїти із себе джентльмена дурня — слабка втіха!… Ви самі розумієте, що наша зустріч тут стільки ж радує, скільки й спантеличує мене, розпалюючи мою допитливість. Зізнайтеся також, що ваші звороти на кшталт «йде паралельно» і «… тут і там» не можуть не заінтриґувати необізнаного. Їжте, заради бога, їжте й не відповідайте мені жодного слова! Дозвольте вже мені базікати і сушити собі мозок способом життя мого однолітка, який, мабуть, значно більшою мірою світська людина, ніж я. Voyons![153] Ви — звичайно, я в цьому переконався вже давно, а не зараз і не тут — походите з добропорядної родини; у нашому дворянському колі, даруйте мені цю неделікатність, кажуть просто «з родини»; з «доброї родини» — це вже означає з буржуазної. Чудернацький світ! Отже, ви з доброї родини і обрали собі шлях, який, поза сумнівом, повинен привести вас до мети, що відповідає вашому походженню, але, щоб досягти її, вам необхідно починати знизу й до певного часу обіймати посаду, яка людині не надто спостережливій може вселити неправильну думку, ніби він має справу з представником нижчих класів, а не з перевдягненим джентльменом. Так, еге ж? А propos, які молодці англійці, що придумали й поширили слово «джентльмен». З їхнього доброго почину з'явилося позначення людини, яка, не бувши дворянином, гідна ним бути, більше гідна, ніж багато з тих, кого на конвертах величають «високородіє», тоді як джентльмен іменується лише «високоблагородіє»; «лише» — а між іншим адже ще й «благо»… За ваше благо!

Я зараз розпоряджусь принести вина. Тобто, я хочу сказати, коли ви покінчите зі своєю півпляшкою, ми разом розіп'ємо ще одну — цілу, звичайно… З «високородієм» і «високоблагородієм» — це як «з родини» та «з доброї родини» — цілковита аналогія… Боже мій, що я верзу!… Але це тільки для того, щоб ви спокійно їли і мною не переймалися. Не замовляйте качки, вона погано засмажена. Краще скажіть подати баранячу ніжку. Метрдотель мене не обдурив, коли запевняв, що її досить довго вимочували в молоці. Enfin![154] Що це я говорив про вас? Так, якщо ваша служба змушує вас удавати людину з нижчих класів, то це, напевно, здається вам тільки кумедним — адже внутрішньо ви прихильні до свого стану, і от у вас з'являється можливість і зовні повернутися до нього, як, наприклад, сьогодні. Дуже, дуже мило! Мене, однак, вражає — настільки ж погано розбирається в житті світська людина! Перепрошую, але технічно ваше «тут і там» — річ аж ніяк не проста! Припустімо, ви із заможної родини, — зауважте собі, я не питаю, а кажу «припустімо», тому що це досить очевидно. Тому ви маєте можливість, окрім службової форми, мати ще й гардероб джентльмена. Але найцікавіше, що ви в тому й тому образі виглядаєте однаково переконливо.

- Одяг робить людину,[155] маркізе, або, правильніше, навпаки: людина робить одяг.

- Значить, я більш-менш правильно визначив ваш modus vivendi?[156]

- Навіть дуже влучно, — я сказав йому, що маю певні кошти — о, звичайно, дуже скромні — й що у мене маленька квартирка, де й відбувається моє перевтілення, завдяки якому я сьогодні маю задоволення тут з ним розмовляти.

Я помітив, що він стежить за моїми манерами під час їжі, й без жодної афектації постарався надати їм вихованої строгости, орудуючи ножем і виделкою з притиснутими до тулуба ліктями. Те, що його дуже цікавить, як я поводжуся, стало мені очевидним ще й через зауваження, яке він зробив щодо різних манер за столом. В Америці, як йому казали, європейця пізнають з того, що він підносить виделку до рота лівою рукою. Американець спочатку наріже все у себе на тарілці, відкладе убік ніж і почне їсти правицею.

- У цьому є щось дитяче, еге ж? — але загалом він усе це знає тільки з розповідей, оскільки сам не бував за океаном, та й не має жодного, ані найменшого бажання подорожувати. — А ви встигли вже побачити світу?

- Що ви, маркізе, — хоча й так! Окрім кількох мальовничих прирайнських курортів я бачив тільки Франкфурт-на-Майні. І ось тепер Париж. Але Париж — це вже немало.

- Париж — це все, — патетично вигукнув він. — Для мене це все, і я б нізащо з нього не поїхав. Та ось, біда, доводиться, хоч не хоч, вирушати в подорож. Коли тобою опікується родина, милий Крулю, — я не знаю, наскільки ви ще залежите від допомоги батьків, і, крім того, ви тільки з добропорядної родини, а я, на жаль, я — з родини…