Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Сповідь афериста Фелікса Круля
Сповідь афериста Фелікса Круля - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сповідь афериста Фелікса Круля

Электронная книга - «Сповідь афериста Фелікса Круля». Краткое содержание книги:

Фелікс Круль, син збанкрутілого фабриканта шампанських вин, описує історію свого суспільного злету: від краденого в дитинстві шоколаду до ролі маркіза на аудієнції в короля Португалії.У останньому романі Томаса Манна через пригодницько-еротичний сюжет на кшталт «Історії мого життя» Джакомо Казанови пародіюється, доводячи до крайньої межі, традиція сповідної мемуаристики, закладена ще Святим Авґустином.«Фелікс Круль» лише на поверхні є каскадом дотепних ситуацій, яскравих сцен та паноптикумом химерних персонажів, сюжет роману слугує тлом для трактування улюблених філософських проблем Томаса Манна, таких як ілюзорність та неправда в мистецтві, межі істинного аристократизму, двоїстість життєвої ролі й пошук ідентичности, світ як уявлення та симулякр. «Фелікс Круль», по-первах задуманий як перелицювання «Творчости й правди» Гьоте, став найавтобіографічнішим та найсповідальнішим романом з усього доробку Томаса Манна.
1 ... 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 88
Перейти на страницу:

Але збутися цьому не судилось, бо доля того вечора підготувала мені щось таке, що спричинилося до вельми суттєвих наслідків для всього мого життя.

Не встиг я висловити свої побажання щодо обіду кельнерові, який схилився наді мною, й попросити карту вин, як мої очі, які байдуже і з удаваною втомою ковзнули терасою, зустрілися з іншою парою очей — веселих і задерикуватих очей юного маркіза де Веноста. Одягнений так само, як і я, він сидів неподалік і обідав. Природно, я впізнав його раніше, ніж він мене. Наскільки ж мені було легше повірити власним очам, ніж йому не сприйняти все це за оману зору! Він ненадовго наморщив лоба, але тут-таки його обличчя просяяло радісним подивом, хоч я й не наважувався з ним привітатися (мені здавалося, що це буде нетактовно), але мимовільна усмішка, якою я відповів на пильний погляд маркіза, змусила його повірити у мою рівнозначність — рівнозначність джентльмена і кельнера. Він злегка нахилив голову вбік і ледь помітно розвів на столі руками на знак подиву і задоволення, потім відклав свою серветку і, пробираючись між столиків, попрямував просто до мене.

- Mon cher Armand, ви це чи не ви? Пробачте, що я першої миті засумнівався, й також перепрошую, що за звичкою називаю вас Арманом — на біду, я або не знаю вашого прізвища, або воно вилетіло у мене з голови. Адже для нас ви завжди були просто Арманом…

Я підвівся й потис йому руку, чого, звичайно, мені досі робити не доводилося.

- Арман — це теж не зовсім правильно, маркізе, — сміючись, сказав я. — Це тільки nom de guerre або d'affaires.[150] Власне кажучи, мене звуть Фелікс, Фелікс Круль. Дуже радий бачити вас.

- Ну, певна річ, mon cher Kroule, як це я забув! Я теж дуже, дуже радий, смію вас запевнити! Comment allez vous?[151] Мабуть, чудово, як видається… У мене теж задоволений вигляд, однак мені дуже кепсько. Так, так! Геть кепсько! Але облишмо це. А ви, я гадаю, покінчили з вашою настільки всім нам приємною діяльністю в «Сент-Джеймсі»?

- Та ні, маркізе! Вона йде паралельно. Або це тут іде паралельно. Я і тут і там.

- Tres amusant! [152] Ви просто чарівник. Але я вам заважаю. Я йду… Чи ні, давайте краще побудемо разом. Я не можу запросити вас за мій столик, він занадто малий. Але у вас тут є місце. Правда, я вже з'їв свій десерт, але якщо ви не заперечуєте, я вип'ю з вами кави. Чи, може, ви хоче те побути на самоті?

- Анітрохи! Я буду дуже радий, маркізе, — спокійно відповів я й звернувся до кельнера: — Принесіть ще один стілець для цього пана.

Я навмисне не дав зрозуміти, що мені лестить ця пропозиція, й обмежився тим, що назвав її чудовою ідеєю. Він сів навпроти мене й, поки я замовляв обід, — а йому подали каву і коньяк, — увесь час, трохи схилившись над столом кидав, на мене позирки. Його, мабуть, цікавило моє подвійне існування, і він намагався вникнути в нього глибше.

- Сподіваюся, — сказав маркіз де Веноста, — моя при сутність не завдає вам клопоту і не псує вам апетиту? Мені б дуже не хотілося бути для вас обтяжливим. Я боюся виявитися нав'язливим, адже нав'язливість — ознака поганого виховання. Чемні люди мовчки проходять повз те, що їх дивує, і найнезвичайніші життєві ситуації приймають без розпитувань. Це прикметна риса світської людини, якою я і є. Ну то й добре, світської так світської. Але в деяких випадках, ось зараз, наприклад, я приходжу до висновку, що я світська людина без знання світу, без жодного життєвого досвіду, лише який і дає нам право по-світському про ходити повз різні явища. Проте клеїти із себе джентльмена дурня — слабка втіха!… Ви самі розумієте, що наша зустріч тут стільки ж радує, скільки й спантеличує мене, розпалюючи мою допитливість. Зізнайтеся також, що ваші звороти на кшталт «йде паралельно» і «… тут і там» не можуть не заінтриґувати необізнаного. Їжте, заради бога, їжте й не відповідайте мені жодного слова! Дозвольте вже мені базікати і сушити собі мозок способом життя мого однолітка, який, мабуть, значно більшою мірою світська людина, ніж я. Voyons![153] Ви — звичайно, я в цьому переконався вже давно, а не зараз і не тут — походите з добропорядної родини; у нашому дворянському колі, даруйте мені цю неделікатність, кажуть просто «з родини»; з «доброї родини» — це вже означає з буржуазної. Чудернацький світ! Отже, ви з доброї родини і обрали собі шлях, який, поза сумнівом, повинен привести вас до мети, що відповідає вашому походженню, але, щоб досягти її, вам необхідно починати знизу й до певного часу обіймати посаду, яка людині не надто спостережливій може вселити неправильну думку, ніби він має справу з представником нижчих класів, а не з перевдягненим джентльменом. Так, еге ж? А propos, які молодці англійці, що придумали й поширили слово «джентльмен». З їхнього доброго почину з'явилося позначення людини, яка, не бувши дворянином, гідна ним бути, більше гідна, ніж багато з тих, кого на конвертах величають «високородіє», тоді як джентльмен іменується лише «високоблагородіє»; «лише» — а між іншим адже ще й «благо»… За ваше благо!

Я зараз розпоряджусь принести вина. Тобто, я хочу сказати, коли ви покінчите зі своєю півпляшкою, ми разом розіп'ємо ще одну — цілу, звичайно… З «високородієм» і «високоблагородієм» — це як «з родини» та «з доброї родини» — цілковита аналогія… Боже мій, що я верзу!… Але це тільки для того, щоб ви спокійно їли і мною не переймалися. Не замовляйте качки, вона погано засмажена. Краще скажіть подати баранячу ніжку. Метрдотель мене не обдурив, коли запевняв, що її досить довго вимочували в молоці. Enfin![154] Що це я говорив про вас? Так, якщо ваша служба змушує вас удавати людину з нижчих класів, то це, напевно, здається вам тільки кумедним — адже внутрішньо ви прихильні до свого стану, і от у вас з'являється можливість і зовні повернутися до нього, як, наприклад, сьогодні. Дуже, дуже мило! Мене, однак, вражає — настільки ж погано розбирається в житті світська людина! Перепрошую, але технічно ваше «тут і там» — річ аж ніяк не проста! Припустімо, ви із заможної родини, — зауважте собі, я не питаю, а кажу «припустімо», тому що це досить очевидно. Тому ви маєте можливість, окрім службової форми, мати ще й гардероб джентльмена. Але найцікавіше, що ви в тому й тому образі виглядаєте однаково переконливо.

- Одяг робить людину,[155] маркізе, або, правильніше, навпаки: людина робить одяг.

- Значить, я більш-менш правильно визначив ваш modus vivendi?[156]

- Навіть дуже влучно, — я сказав йому, що маю певні кошти — о, звичайно, дуже скромні — й що у мене маленька квартирка, де й відбувається моє перевтілення, завдяки якому я сьогодні маю задоволення тут з ним розмовляти.

Я помітив, що він стежить за моїми манерами під час їжі, й без жодної афектації постарався надати їм вихованої строгости, орудуючи ножем і виделкою з притиснутими до тулуба ліктями. Те, що його дуже цікавить, як я поводжуся, стало мені очевидним ще й через зауваження, яке він зробив щодо різних манер за столом. В Америці, як йому казали, європейця пізнають з того, що він підносить виделку до рота лівою рукою. Американець спочатку наріже все у себе на тарілці, відкладе убік ніж і почне їсти правицею.

- У цьому є щось дитяче, еге ж? — але загалом він усе це знає тільки з розповідей, оскільки сам не бував за океаном, та й не має жодного, ані найменшого бажання подорожувати. — А ви встигли вже побачити світу?

- Що ви, маркізе, — хоча й так! Окрім кількох мальовничих прирайнських курортів я бачив тільки Франкфурт-на-Майні. І ось тепер Париж. Але Париж — це вже немало.

- Париж — це все, — патетично вигукнув він. — Для мене це все, і я б нізащо з нього не поїхав. Та ось, біда, доводиться, хоч не хоч, вирушати в подорож. Коли тобою опікується родина, милий Крулю, — я не знаю, наскільки ви ще залежите від допомоги батьків, і, крім того, ви тільки з добропорядної родини, а я, на жаль, я — з родини…

вернуться

150

Тут — псевдонім (фр.).

вернуться

151

Як ви поживаєте? (фр.).

вернуться

152

Дуже кумедно! (фр.).

вернуться

153

Тут — послухайте (фр.).

вернуться

154

Тут — зрештою! (фр.)

вернуться

155

Алюзія на популярний твір Ґотфріда Келлера «Одяг робить людину», що став у німецькій мові прислів’ям.

вернуться

156

Спосіб життя (лат.).

1 ... 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 88
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)