Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82

Наумов не раз вів розмову з головою комісії моралі та етики, і завжди в нього складалося враження, ніби він турбує цю страшенно зайняту і владну людину через дрібниці. Втім, не він один був такої думки, хоча Банглін зажив слави точної до педантизму людини.

— Я до вас у питанні… — обережно почав Наумов, не знаючи, як сформулювати це своє кляте питання.

— Пановський та Ізотов, — сказав Банглін.

— Так! — кивнув трохи ошелешений Наумов, хоча тієї ж миті згадав про всюдисущого Зиміна. — Виникла проблема…

І знов Банглін випередив його:

— Вибір методу оперування, так?

— Так. — Наумов вирішив більше не дивуватися і спробувати бути таким же впевненим, як співрозмовник.

Щоправда, йому зразу ж стало смішно: якби він був упевнений, розмова просто не відбулася б.

— Охарактеризуйте, будь ласка, кожного з потерпілих, — коротко сказав Банглін.

Наумов збентежено потер підборіддя.

— Власне, я до цього випадку їх не знав, можу розповісти тільки зі слів…

— Цього досить.

— Тоді… Пановський. Йому сорок один рік, за фахом — Ю-фізик. Починав працювати над Юпітером серед перших дослідників на стаціонарних комплексах. Три експедиції глибинного зондування планети, остання мало не закінчилася трагічно, їх врятували вже під час падіння… Спокійний, неговіркий, некомпанійський, однак завжди готовий допомогти товаришеві… Вибачте за плутану мову, я хвилююся, а остання характеристика є універсальною, напевне, для всіх космонавтів. Ось, мабуть, усе, що я про нього знаю… Ізотов… дуже молодий, конструктор молектронної апаратури. Гарний спортсмен— майстер спорту з гірських лиж. (“Він спортсмен у всьому, — згадав лікар, — в роботі, у захопленні… в житті”). Честолюбний, упертий, полюбляє ризик, надміру самовпевнений…

В очах Бангліна засвітилися насмішкуваті вогники, але Наумов удав, що не помітив цього.

— З дружиною Лідією не живе три роки, — провадив він далі. — Але в мене склалося враження, що до деякої міри це влаштовувало обох, хоч вони й кохають одне одного.

— Цікавий висновок, — серйозно зауважив Банглін.

Він на мить замислився, думка його полинула далеко в нетрі пам’яті, в минуле. Наумов визначив це інтуїцією досвідченого психолога.

— Мені здається… — Банглін знову зупинив погляд на співрозмовникові, — ви перебільшуєте розміри проблеми. І недооцінюєте себе. Я не відчуваю у вас впевненості, професійної впевненості лікаря, не кажучи вже про впевненість психологічну, громадянську. Навіть не знаючи всіх подій, можу припустити, що ви замислилися над шкалою суспільних цінностей, так? Проте, й не маючи уявлення про існування певних моральних норм, притаманних суспільству на даному етапі розвитку, норм лікарської етики, права лікаря вирішувати, який метод використати для лікування хворого, — можна прийняти рішення, виходячи з єдиного простого принципу: міра всіх речей — людина! Людина, і ні що інше! Так, було б цікаво розкрити таємниці Юпітера, таємниці його цивілізації, і таку цікавість можна зрозуміти: ким би ми були без пристрасті до пізнання? Допитливості? І водночас нехай вас не бентежать докази і приклади минулого. На жаль, дехто має рацію: як і сотні років тому, людина іноді ризикує життям в ім’я невиправданих цілей, а тут — пізнання відкритої цивілізації, випадок безпрецедентний в історії людства! Додати до цього можливість запобігти загибелі дослідників. Мимохіть замислишся, я вас цілком розумію. Ось і поміркуйте, розберіться в собі, і коли до вас прийде впевненість, коли ви пересвідчитесь у своїй правоті — зателефонуйте мені, і ми повернемося до цієї теми. Тільки часу в нас обмаль. Засідання ВКР післязавтра, і до цього терміну ви повинні бути готові.