Таємний агент Микола Гоголь
- Автор: Кралюк Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792529
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Таємний агент Микола Гоголь». Краткое содержание книги:
Янкель користолюбний, але вміє у цьому вчасно зупинитися. У другій редакції повісті читаємо про нього таке:
«Он уже очутился тут арендатором и корчмарем; прибрал понемногу всех окружных панов и шляхтичей в свои руки, высосал понемногу почти все деньги и сильно означил свое жидовское присутствие в той стране. На расстоянии трех миль во все стороны не оставалось ни одной избы в порядке: все валилось и дряхлело, все пораспивалось, и осталась бедность да лохмотья; как после пожара или чумы, выветрился весь край. И если бы десять лет еще пожил там Янкель, то он, вероятно, выветрил бы и все воеводство. Тарас вошел в светлицу. Жид молился, накрывшись своим довольно запачканным саваном, и оборотился, чтобы в последний раз плюнуть, по обычаю своей веры, как вдруг глаза его встретили стоявшего назади Бульбу. Так и бросились жиду прежде всего в глаза две тысячи червонных, которые были обещаны за его голову; но он постыдился своей корысти и силился подавить в себе вечную мысль о золоте, которая, как червь, обвивает душу жида».
Виявляється, в Янкеля є своє поняття честі. Він, незважаючи на зиск, не зраджує Бульбу. Допомагає останньому добратися до Варшави, влаштовує йому зустріч із сином у тюрмі. Правда, ця зустріч зривається з вини самого ж Бульби.
Відносини між Бульбою та Янкелем можна розглядати як образно-художнє трактування непростих стосунків між козаками-українцями та євреями. І хтозна, на чиєму боці реально був Гоголь: чи симпатизував він відважним та емоційним, але часто безладним і нерозумним степовим лицарям, чи раціональним (хай і «дрібнодушним») євреям, спроможним розв’язати чимало практичних питань?
Окремі фрагменти повісті дають підстави стверджувати, що, попри деякі негативні характеристики єврейства, Гоголь йому симпатизував. Уже наводилася цитата, де йшлося про голодомор у Дубні. Особливо вражаючим вийшов опис мертвої матері, до грудей якої тулиться немовля; при цьому автор припускає про єврейське походження цієї жінки. Ще в одному місці, де йдеться про пораненого й хворого Тараса Бульбу, розповідається, що його товариш
«скакал без отдыху дни и ночи и привез его, бесчувственного, в самую Запорожскую Сечь. Там принялся он лечить его неутомимо травами смачиваньями; нашел какую-то знающую жидовку, которая месяц поила его разными снадобьями, и наконец Тарасу стало лучше» (подано за другою редакцією повісті).
Як бачимо, Бульбу лікує єврейка-знахарка. Не будемо дискутувати, наскільки реалістичною є ця картина; однак те, що козака в гоголівському тексті лікує єврейка (що загалом є ситуацією нетиповою), багато про що свідчить.
Певно, немає серйозних підстав говорити про антисемітизм повісті «Тарас Бульба», як, зрештою, і про її антипольськість. Так, у творі можна відшукати чимало антиєврейських характеристик. Але характеристики ці часто йдуть від козаків, які вважають євреїв людьми другого сорту, тими, що розіп’яли Ісуса, тощо.
Але це лише один бік медалі. Є й другий. Це й зображення ділових якостей євреїв, їхнього вміння «робити гроші» навіть за максимально несприятливих обставин; це й показ певної чесності або й честі євреїв; це й вияви авторського співчуття до представників цього народу.
Ігри Гоголя. Висновки
Життя — це гра. А художня література — гра й поготів. Маємо тут справу з грою уяви. І часто в цій грі мимоволі на поверхню виходить сокровенне. Навіть те, що сам письменник волів би сховати. «Опасно шутить писателю со словом», — говорив Гоголь. Отже, усвідомлював цю «опасность».
Гоголь у повісті «Тарас Бульба» — двоїстий. Хоча й в інших його творах цієї двоїстості вистачає.
Чимало дослідників люблять поговорити про «двоєдушшя класика». Тим паче, що його засвідчив сам письменник у листі, написаному в грудні 1844 року до Олександри Смирнової. Там Гоголь пише, що не знає, яка в нього душа — «хохлацька» чи російська. Намагається не протиставляти ці дві душі, а говорить про їхнє взаємодоповнення. На його думку, вони обидві щедро обдаровані від Бога і кожна з них окремо має в собі те, чого не має друга.
Наскільки Гоголь був тут щирим? Чи не грався він зі своєю адресаткою? Письменник не міг заперечувати свого «двоєдушшя» — занадто впадало воно у вічі. Про це говорила йому й Смирнова. Гоголь, за всього свого бажання стати росіянином, розумів, що лишається «хохлом». Але намагався довести, що такий стан є нормальним, оскільки «хохол» може органічно доповнювати росіянина.