Селінджер Дж.9 оповідань [UK]

і рухалася ніби незалежно від натовпу, опустивши руки вздовж тіла. На обличчі її не можна було прочитати, так би мовити, жодних ознак горя — чесно кажучи, я не побачив жодних ознак її завидно близьких останнім часом стосунків із Померлим. Її обличчя, як і всі інші обличчя на картині, було написане дешевою готового фарбою тілесного кольору. Мене відразу ж пронизала здогадка: сестрі Ірмі цей колір не сподобався, і вона доклала всіх своїх неосвічених благородних зусиль, щоб якось його покращити. Більше серйозних недоліків у картині не було. Жодних — тобто якщо не дуже прискіпуватися. В усіх відношеннях це була робота справжнього митця, виконана завдяки величезному, разючому таланту, а також — бозна-скількох годин наполегливої праці.

Звичайно, першою ж реакцією в мене було підбігти до мосьє Йошото і віднести йому конверт із роботами сестри Ірми. Але я знову залишився на місці. Я просто не міг ризикувати тим, що в мене відберуть цю ученицю. Посидівши, я врешті-решт обережно закрив конверт і відклав його убік, плануючи продовжити захоплюючу роботу того ж вечора, у свій вільний час. Потім, виявляючи значно більше терпіння, ніж я сам від себе очікував, майже з доброзичливістю, я провів решту дня, роблячи виправлення на цигарковому папері — виправлення манірних і непристойних малюнків оголених чоловіків і жінок (без статевих органів), виконаних Р. Говардом Ріджфілдом.

Наближався час вечері, коли я розстебнув сорочку на три ґудзики і сховав конверт сестри Ірми туди, куди не могли дістатися ані злодії, ані (навіть коли б їм це спало на думку) подружжя Йошото.