Інститут
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7678-9
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Інститут». Краткое содержание книги:
— Аякже, — без особливої впевненості мовила Айріс, попленталася до батута й стала стрибати.
Якби Люк узявся за такі фізичні вправи щойно після їжі, йому неодмінно зробилося б зле, але Айріс за вечерею майже нічого не їла.
— А тепер іще раз і по порядку, — сказала Гелен. — Ви не знаєте, навіщо нас тут зібрали, хіба що це якимось боком стосується наших паранормальних здібностей, з якими навіть конкурс «Америка має талант» не пройдеш.
— Ми б навіть на «Малих крутеликів» не потрапили, — сказав Джордж.
— З нами проводять усілякі тести, доки ми не побачимо цятки, але ніхто не знає навіщо.
— Точно, — сказала Каліша.
— Тоді нас переводять у те друге місце, Задню половину, але що там відбувається, невідомо.
— Ага, — сказав Нікі. — А ти в шахи грати вмієш чи тільки фігури перекидаєш?
Гелен пропустила його питання повз вуха.
— А коли роботу зроблено, то нам якимось фантастичним чином стирають пам’ять, і далі ми живемо-поживаємо й добра наживаємо.
— Так нам кажуть, — мовив Люк.
Гелен поміркувала, тоді сказала:
— Схоже на пекло якесь.
— Ну, — озвалася Каліша, — мабуть, саме тому Боженька дав нам винні коктейлі та брауні «Веселий хлопчисько».
З Люка було досить. Скоро він знову розплачеться — передчуття насувалося, мов грозова хмара. І плакати на людях нормально для Айріс, бо ж вона дівчина, але Люк мав власне уявлення (звісно, застаріле, та все одно потужне) про те, як мають поводитися хлопці. Коротко кажучи, як Нікі.
Люк повернувся до себе в кімнату, зачинив двері, влігся на ліжко і затулив рукою очі. Потім без жодної очевидної причини пригадав Річі Рокета в сріблястому костюмі космонавта, який танцював так само хвацько, як оце Нікі перед вечерею, і з ним танцювали малі діти, і вони сміялися, мов божевільні, і співали разом «Мамбо № 5». Наче з ними ніколи не станеться нічого поганого, наче все життя буде сповнене невинних веселощів.
І з’явилися сльози, бо Люк був розлючений і переляканий, але перш за все — бо він скучив за домівкою. Дотепер він навіть не розумів, що значить це словосполучення. Але тут був не літній табір і не похід. Це був кошмар, і Люкові хотілося одного — щоб він скінчився. Йому хотілося прокинутись. А оскільки прокинутися Люк не міг, то, поки худорляві груди здригалися від останніх схлипів, він заснув.
Знову кошмари.
Люк смикнувся і прокинувся від одного, в якому безголовий чорний пес ганявся за ним по алеї Диколіса. На одну чарівну коротку мить Люкові здалося, що це все був сон, і тепер він повернувся до своєї справжньої оселі. А тоді поглянув на піжаму, що була не його піжамою, і на те місце на стіні, де мало бути вікно. Люк сходив у туалет і потім, оскільки спати йому більше не хотілося, ввімкнув ноутбук. Подумав був, що для входу в систему йому знадобиться ще один жетон, але ні. Може, цикл триває добу, може, якщо пощастить, аж дві. Згідно з панеллю у верхній частині екрана, зараз було п’ятнадцять хвилин по третій ночі. Отже, до світанку ще далеко — ось що маєш, коли раннього вечора лягаєш трохи подрімати, а натомість засинаєш.
Люк хотів зайти на Youtube і подивитися старі мультики, наприклад про Попая, від якого вони з Рольфом незмінно качалися по підлозі з криками «Де мій шпинат?» або «Ак-ак-ак!». Але тоді Люкові спало на думку, що від цього він тільки більше сумуватиме за домівкою і взагалі роз’ятриться. То що робити? Лягати назад у ліжко, де він крутитиметься без сну до перших променів сонця? Чи бродити безлюдними коридорами? Сходити на дитячий майданчик? Можна було б, бо він пам’ятав, що казала Каліша — вихід на майданчик ніколи не замикають, але там буде надто моторошно.
— То чого б тобі не подумати, засранцю?
Люк промовив це тихо, та все одно підстрибнув від звуку власного голосу, навіть припідняв руку, щоб рота затулити. Він підвівся й почав колувати кімнатою — босі ноги ляпають по підлозі, кошлатяться холоші піжами. Хороше питання. Справді, чого ж він не думав? Хіба не думання найкраще йому вдається? Лукас Елліс, розумний хлопчик. Малий геній. Який любить моряка Попая, любить іграшку «Колл оф дьюті», любить позакидати м’яч у кошик в себе на задвірку, ще й має непогане знання письмової французької, хоч йому досі потрібні субтитри, коли по «Нетфліксу» йдуть французькі фільми, бо там так швидко всі говорять, а ідіоми просто дивовижні. Наприклад, boire comme un trou. Навіщо «пити як діра», коли набагато логічніше «пити як риба»? Він може списати цілу дошку математичними рівняннями, може з пам’яті протурчати всі елементи періодичної таблиці, може перелічити всіх колишніх віце-президентів аж до часів Вашингтона, може дати розумне пояснення, чому розвинути швидкість світла неможливо, хіба що на кіноекрані.