Інститут

— Контролю імпульсивності — ні, — відповів Люк.

Він замислився, чи був Нікі серед тих, хто спробував підняти руку на цю охайну маленьку жіночку. Може, треба потім спитати.

— Добре. Прошу сідати.

Люк вмостився на стілець перед її робочим столом, похилився вперед і міцно стис руки між колінами. Місіс Сіґсбі сіла навпроти, з поглядом директорки, яка не стане терпіти жодних викрутасів. Яка дуже жорстко розбирається з викрутасами. Люк іще ніколи не зустрічав безжальних дорослих, але вирішив, що одна така зараз сидить перед ним. Жаска думка, і першим порухом було відкинути її як дурницю. Люк заглушив це поривання. Краще повірити в те, що він просто жив у тепличних умовах. Краще — безпечніше — вважати цю жінку тою, за кого він її брав, якщо і доки не з’ясується протилежне. Ситуація кепська, хоч із цього приводу сумнівів нема. І найгірша помилка, якої він зараз може припуститися, — це дурити себе самого.

— Ти вже заприятелював із дітьми, Люку. Це добре, хороший початок. Під час твого перебування в Передній половині ти познайомишся і з іншими дітьми. Двоє, хлопчик на ім’я Ейвері Діксон і дівчинка на ім’я Гелен Сіммз, щойно до нас прибули. Наразі вони сплять, але вже незабаром ви зустрінетесь, може, з Гелен — іще до відбою о десятій вечора. Ейвері, певно, проспить цілу ніч. Він молодший, тому, коли прокинеться, перебуватиме в нестабільному емоційному стані. Сподіваюся, ти візьмеш його під крило, бо певна, що так само вчинять Каліша, Айріс і Джордж. Може, навіть Нік, хоч ніхто не може передбачити його реакцію. Включно з самим Ніком, гадаю. Допоможеш Ейвері акліматизуватися в новій ситуації — заробиш жетони. Як тобі вже відомо, вони є основним способом розрахунку тут, в Інституті. Тобі вирішувати, але ми за тобою наглядаємо.

«Це я знаю, — подумав Люк. — І слухаєте. Окрім як у тих кількох місцях, де вам не чутно. Якщо припустити, що Морін права».

— Друзі вже поділилися з тобою певною інформацією, і деякі відомості правдиві, а деякі надзвичайно далекі від правди. Зараз я тобі скажу цілковиту правду, тож слухай уважно. — Вона нахилилася вперед, виклала руки перед собою на стіл і зазирнула просто в очі Люку. — Готовий мене слухати, Люку? Бо я, як то кажуть, двічі не пережовую.

— Так.

— «Так» що? — гримнула вона, хоч обличчя лишалося абсолютно спокійним.

— Готовий слухати. Обернувся в увагу.

— Чудово. Деякий час ти поживеш у Передній половині. Може, десять днів, може, два тижні, може, цілий місяць, хоча дуже рідко наші призовники лишаються там аж на стільки.

— Призовники? Хочете сказати, мене мобілізували?

Вона коротко кивнула.

— Саме так. Іде війна, Люку, і тебе призвали послужити своїй країні.

— Чому? Тому що я вряди-годи можу, не торкаючись, посунути склянку чи книжку? Це дур…

— Стули рота!

Шокований майже так само, як після того розгонистого ляпаса Тоні, Люк стулив.