Інститут

— Щасти тобі з цим, — сказала Каліша.

Гелен покрокувала геть. Люк підібрав труси Ейвері саме вчасно, щоб поглянути, як вона вихляє стегнами у вицвілих джинсах.

— Ням-ням, скажи? — рівним тоном мовила Каліша.

Люк передав їй одяг, відчуваючи, як пашіють його щоки.

— Це так, але над особистісними якостями їй ще працювати й працювати.

Він сподівався, що насмішить Калішу, йому подобався її сміх, але дівчина зажурилася.

— Це місце виб’є з неї весь дур. Ще трохи, і вона тікатиме й здригатиметься щоразу, як бачитиме чоловіка в синій уніформі. Як і всі ми. Ейвері, тобі треба перевдягнутися, ось твої речі. Ми з Люком відвернемося.

Вони стали до малого спинами і крізь прочинені двері втупили погляди в плакат, що називав це місце раєм. Позаду чулися сопіння і шурхотіння. Зрештою Ейвері промовив:

— Я вдягнувся. Можете обертатися.

Вони обернулися.

— А тепер віднеси ці мокрі штанці від піжами у вбиральню, — сказала Каліша, — і повісь на краї ванни.

Він, не сперечаючись, виконав прохання, тоді почовгав назад.

— Я все зробив, Ша.

З його голосу випарувалася лють. Тепер він звучав утомлено і зніяковіло.

— Ото й добре. А тепер залізай у ліжко. Лягай, уже можна.

Каліша сіла, вмостила ноги Ейвері собі на коліна, тоді похлопала долонькою біля себе. Люк присів і спитав у Ейвері, чи йому покращало.

— Мабуть, — відповів хлопчик.

— Не мабуть, а точно, — сказала Каліша і знову взялася гладити малому волосся.

Люк відчув (може, повна фігня, а може, ні), що між цими двома багато чого відбувалося. Такий собі внутрішній трафік.

— Давай уже, — сказала Каліша. — Розказуй йому свій жарт, якщо так кортить, а потім спи, бляха.

— Ти сказала погане слово.

— Авжеж. Розповідай йому жарт.

Ейвері глянув на Люка.

— Окей. Ну, перший — під мостом без хвоста, другий — на мосту з хвостом, а третій — на кортанах. Хто це?

Люк подумав був сказати Ейвері, що в пристойному товаристві так людей не називають, але потім вирішив, що в Інституті про пристойне товариство можна навіть не заїкатися, тож просто сказав:

— Не знаю.

— Бик! Тямиш?

— Атож. Чому курча дорогу перейшло?

— Щоб потрапити на інший бік?

— Ні, бо дурне було. А тепер спи.

Ейвері почав іще щось казати, може, другий жарт пригадав, але Каліша його втихомирила. Вона безперестанку гладила його по голові. Губи беззвучно рухалися. Повіки в Ейвері обважніли. Очі почали заплющуватися, потім розчахнулись, потім знов заплющились і розчахнулись, цього разу вже повільніше. Тоді повіки опустилися і більше не піднімались.

— Що ти йому зробила? — спитав Люк.

— Заспівала колискову, що колись співала мені мама. — Каліша говорила трохи голосніше за звичайний шепіт, та в інтонаціях усе одно читалися здивування і задоволення. — Я б у ноти не попала навіть упритул, але коли співаєш подумки, то мелодія, здається, вже не так важлива.