Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Ріджон. Ви, старий цинік, анітрохи не вірите в мій винахід.
Сер Патрік. Ні, ні. Я так далеко не зайшов, Коллі. А проте, ви пам’ятаєте Дженні Марш?
Ріджон. Дженні Марш? Ні.
Сер Патрік. Ви не пам’ятаєте її?
Ріджон. Ні.
Сер Патрік. Ви хочете мені сказати, що не пам’ятаєте жінки з туберкульозною раною на руці?
Ріджон (раптом згадавши). А, дочка вашої пралі, на ймення Дженні Марш? Я забув.
Сер Патрік. Може, ви забули також, що взялися лікувати її коховськими паличками?
Ріджон. І замість вилікувати, зовсім відгноїв їй руку. Так, пригадую. Бідна Дженні! Однак тепер вона має з тої руки добрий заробіток, показуючи її на медичних лекціях.
Сер Патрік. Та все ж, сподіваюсь, це зовсім не те, чого ви хотіли?
Ріджон. Треба було піти на ризик.
Сер Патрік. А ви гадаєте, що й Дженні пішла на ризик?
Ріджон. Ну, мусить же бути завжди пацієнт, яким треба ризикнути, коли потрібно зробити дослід. А без досліду ми нічого не можемо викрити.
Сер Патрік. Що ж ви викрили у випадку з Дженні?
Ріджон. Я викрив, шо щеплення, яке повинно вилікувати, інколи вбиває.
Сер Патрік. Я міг би сказати це й раніше. Я й сам користався деколи цими прищепленнями. Я ними й убивав людей, і виліковував їх; але я зрікся прищеплення, бо ніколи не міг заздалегідь сказати, який буде наслідок.
Ріджон (виймаючи з шухляди письмового стола брошурку й вручаючи серу Патрікові). Прочитайте на дозвіллі; і ви дізнаєтеся, чому саме цього не можна вгадати.
Сер Патрік (бурмочучи та шукаючи свої окуляри). О, це ваша брошура. Ну, про що ж у ній сказано? (Передивляється). Опсонін. Що то, в дідька, за опсонін?
Ріджон. Опсонін — це масло проти зародків хвороби, яким ви змушуєте білі кров’яні тільця поїдати ті зародки. (Знову сідає на канапку).
Сер Патрік. Це новина. Я чув, що білі тіла — як пак їх називає той, як його... Мечніков?
Ріджон. Фагоцити.
Сер Патрік. Так, фагоцити: так, так, так... Ну, цю теорію, буцімто фагоцити з’їдають зародки хвороби, я чув уже давно й далеко раніш, як вона ввійшла в моду. Опріч того, фагоцити не завжди поїдають зародки.
Ріджон. Вони з’їдають їх, коли ви помастите зародки опсоніном.
Сер Патрік. Нісенітниця.
Ріджон. Ні, це не нісенітниця. Це вже входить у нашу практику. Фагоцити не їдять мікробів, коли ті не добре помащені для них. Ну, пацієнт і сам легко виробляє для них мастиво; але мій винахід допомагає виробленню того мастива, — я його називаю опсоніном; діючи на кровообіг, то підбурюючи, то затримуючи його — ви ж знаєте, що природа завжди діє ритмічно — прищеплення сприяє збуренню чи притамованню кровообігу, як до випадку. Якби ми зробили прищеплення Дженні Марш, коли витворення мастива в неї було на вищому ступені, ми вилікували б їй руку. Але ми зробили його, коли воно було на нижчому ступені, а тому занапастили руку. Я називаю вищий ступінь позитивною фазою, а нижчий — неґативною. Все залежить від того, чи пощастить вловити слушний момент для прищеплювання. Зробіть прищеплення, коли хворий в неґативній фазі, і ви його вб’єте; зробіть прищеплення, коли хворий в позитивній фазі — і ви його вилікуєте.
Сер Патрік. Прошу вас, як же ви пізнаєте, в якій фазі пацієнт — позитивній чи неґативній?
Ріджон. Пошліть тільки краплю крови пацієнта в лабораторію св. Анни, і за п’ятнадцять хвилин я дам вам довідку, скільки відсотків міститься в ній опсоніну. За певної кількости опсоніну прищеплюйте — й вилікуєте; коли ж опсоніну тільки до восьми відсотків, прищеплюванням ви вб’єте пацієнта. В цьому і є мій винахід: це найзначніше досягнення, яке ми маємо з того часу, відколи Гарвей відкрив кровообіг. Мої туберкульозні хворі тепер не помирають.
Сер Патрік. А мої, виходить, помирають, коли прищеплення робиться, як ви це називаєте, в неґативній фазі. Га?
Ріджон. Безперечно. Зробити прищеплення пацієнтові, не дослідивши кількости опсоніну, це майже однаково, що вбити, на що і може бути здатний тільки наш поважний лікар-практик. Коли б я хотів убити людину, я забив би її тільки таким способом.
Еммі (зазирає). Ви не прийняли б тут одну пані? Вона хоче, щоб ви взялись лікувати її чоловіка, — він хворий на легені.
Ріджон (нетерпляче). Ні! Хіба я не казав вам, що нікого не прийматиму? (До сера Патріка). Живеш у стані облоги, відколи пішла чутка, що я чарівник, і можу лікувати сухоти краплею сироватки. (До Еммі). Надалі не пускайте людей, яким я не призначив прийому. Кажу ж вам, що нікого не можу прийняти.
Еммі. Гаразд, я скажу їй, щоб вона ще трохи почекала.
Ріджон (розлютившись). Скажіть їй, що я не можу її прийняти, й вирядіть її звідси. Чуєте?
Еммі (спокійно). Ну, а містера Кутлера Валпола ви приймете? Йому не потрібно лікуватись: він хоче тільки привітати вас.
Ріджон. Звичайно. Проведіть його. (Еммі повертається, щоб вийти). Заждіть. (До сера Патріка). Мені хотілось хвилини зо дві ще поговорити з вами на самоті. (До Еммі). Попрохайте містера Валпола почекати ще хвилини зо дві, доки я тут поговорю.
Еммі. О, він охоче почекає. Він розмовляє з тією бідною пані. (Виходить).
Сер Патрік. Ну, так що ви хотіли?
Ріджон. Не смійтеся з мене. Мені треба порадитися з вами.
Сер Патрік. Як з лікарем?
Ріджон. Так. Зі мною щось діється, і я не знаю, що саме.
Сер Патрік. А я ще менше. Гадаю, ви себе вислухали?
Ріджон. Так. Справді, нема нічого лихого в органах, нічого особливого, принаймні. Але в мене якась дивна хвороба; я не знаю де саме: не можу визначити, в якому саме місці. Інколи здається, що з серцем негаразд, інколи побоююсь, нібито в спиннім мозку. Справжнього болю я не почуваю, але мене всього щось бентежить. Почуваю, що повинно щось статись зо мною. Є ще й інші симптоми. Мені спливають на думку якісь уривки пісень, що здаються мені дуже милі, хоча справді вони звичайнісінькі.
Сер Патрік. То ви чуєте й голоси?
Ріджон. Ні.
Сер Патрік. Ну, слава Богові! Коли мої пацієнти кажуть, що вони зробили винахід більший, як Гарвей, і що чують голоси, я замикаю їх. Ви певні, що не чуєте ніяких голосів?
Ріджон. Цілком певний.
Сер Патрік. Тоді це дурощі!
Ріджон. А вам раніш у вашій практиці траплялось щось подібне?
Сер Патрік. О, так, і часто. Це звичайнісіньке явище між сімнадцятьма й двадцять двома роками. Інколи це поновлюється приблизно в сорок років. Бачите, ви не жонатий. Тут нема нічого серйозного, коли будете обережні.
Ріджон. Щодо страви?
Сер Патрік. Ні, щодо вчинків. Нема нічого лихого з вашою спиною, як і з вашим серцем; але трохи погано з вашим здоровим глуздом. Ви не помрете, проте можете стати йолопом. Будьте обережні.
Ріджон. Я бачу, що ви не вірите в мій винахід. Правда, інколи я й сам не вірю. У всякому разі, я вам вдячний. Може, ми покличемо Валпола?