Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другая драматургия » Вибрані твори. Том III
Вибрані твори. Том III - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вибрані твори. Том III

Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:

До третього тому вибраних творів уславленого ірландського драматурга Бернарда Шоу (1856—1950), лауреата Нобелівської премії, ввійшли такі п’єси: «Кандіда», «Майор Барбара», «Лікарева дилема», «Навернення капітана Брасбаунда».
1 ... 45 46 47 48 49 50 51 52 53 ... 97
Перейти на страницу:

Вітальня має два вікна, що виходять на вулицю Королеви Анни. Поміж вікнами стоїть консоль, що становить мармурову групу з бронзовими задніми ногами, які закінчуються кігтями сфінкса. Величезне простіночне люстро, що перевищує групу, в більшій своїй частині не може відсвічувати, бо дбайливо розмальоване пальмами, папороттю, лілеями, тюльпанами та соняхами. В сусідній стіні вправлено камін з двома кріслами перед ним. Стоячи лицем у куток, двох інших стін не бачимо зовсім. Праворуч від каміна або, точніше, праворуч від усякого, хто стоїть до каміна, є двері. Ліворуч від нього письмовий стіл до писання, за яким сидить Редпенні. Стіл неохайний, з мікроскопом, кількома колбами для досліджень і спиртовою лампою, що стоїть серед купи паперів. Посеред кімнати канапка, прямим кутом до консоля й рівнобіжно до каміна. Між кушеткою й вікном стоїть стілець. Другий у кутку. А третій проти стіни з вікнами. На вікнах зелені венеціанські штори та репсові фіранки; є газова люстра, пристосована й до електричного освітлення. Шпалери та килими здебільшого зелені, одного тону з люстрою та венеціанськими шторами. Дім був мебльований фактично ще в середині ХІХ сторіччя, а стоїть і до сьогодні без зміни й все ж цілком пристойний.

Еммі (входячи й зразу ж починаючи витирати порох з канапки). Там якась пані докучає мені, чи не може її прийняти доктор.

Редпенні (роздратований, що йому заважають). Ну, доктор не може її прийняти. Слухайте сюди: скільки разів казав я вам, що доктор не може приймати нових хворих, а ви, як тільки хто з’явиться, мерщій кидаєтесь питати, чи доктор не приймає.

Еммі. А хто ж вас питає, чи він може прийняти?

Редпенні. Звичайно, ви.

Еммі. Я тільки сказала, що там докучає мені пані, котра хоче бачити доктора. А я не питала. Я тільки сказала.

Редпенні. Ну, коли жінка докучає вам, то чого ви докучаєте мені, коли я зайнятий?

Еммі. Газети читали?

Редпенні. Ні.

Еммі. А про нагороди на день народження його велич-ности чули?

Редпенні (починає лаятись). Що ви, дідько б вас...

Еммі. Те-те-те, голубчику.

Редпенні. Як ви гадаєте, який мені клопіт до дня народження його величности? Забирайтесь звідси з вашими теревенями! Зараз вийде доктор Ріджон, а я ще не встиг закінчити цих листів. Забирайтесь.

Еммі. Доктор Ріджон сюди вже ніколи не вийде більше, молодий чоловіче.

Вона помічає порох на консолі й зразу ж кидається туди.

Редпенні (зіскакуючи й ідучи слідом). Що?

Еммі. Його нагороджено лицарем. Зважте, що доктора Ріджона більша нема. Тепер його повинні величати: сер Коленсо Ріджон.

Редпенні. Дуже радий!

Еммі. А мене ніщо так не вразило зненацька, як це. Я завжди думала, що його великі винаходи — просто нісенітниці (не кажучи вже про суміш усяку) з цими краплями крови та банками, повними мальтізької пропасниці тощо. Тепер він глузуватиме з мене.

Редпенні. Бо ви того заслужили. Якраз із вашою пикою говорити про науку! (Він повертається до столу й знову починає писати).

Еммі. О, я не дуже високої думки про науку; та й ви не дуже за неї турбуватиметесь, як доживете до моїх літ. Мого тільки й пильнування відчиняти двері. Старий сер Патрік Куллен був уже тут і лишив перше привітання... не мав часу, бо поспішав до шпиталю... але намірився бути перший... сказав, що пізніш ізнову зайде. Ну й інші також тут будуть: це вже цілий день тільки те й роби, що грюкай дверима. Чого я боюся, так це того, що доктор захоче мати собі слугу, як і всі інші, коли вже він тепер став сер Коленсо. Послухайте: не збивайте його на цю справу, голубчику, бо ні з ким йому так зручно не буде, як зі мною! Я вже знаю, кого пускати, а кого ні. Ну, дивись ти, знову згадала за ту бідну пані. Я гадаю, він повинен прийняти її. Вона якраз з таких, що він любить. (Вона змітає порох з паперів Редпенні).

Редпенні. Я вам кажу, що він не може прийняти нікого. Ідіть собі, Еммі. Як я можу працювати, коли ви біля мене таку куряву збиваєте?

Еммі. Я вам не заважаю працювати... коли ви вважаєте за працю писати листи. Хтось дзвонить. (Дивиться у вікно). Лікарів екіпаж. Знову привітання. (Виходить, саме коли сер Коленсо Ріджон входить). Яєчка з’їли, голубе мій?

Ріджон. Атож.

Еммі. І надягли чисту жилетку?

Ріджон. Так.

Еммі. Ось він, мій рідний голубчик! Пильнуйте ж тепер бути охайним і не доторкуйтесь руками ні до чого брудного: люди приходять вас вітати. (Вона виходить).

Сер Коленсо Ріджон — людина років п’ятдесяти, що ще не втратила своєї свіжости. Він має вільні манери й деяку сміливість, якої людина, вдачею соромлива й делікатна, набуває через стосунки з різними людьми й у різних умовах. Обличчя його доволі рясно вкрите зморшками; рухи його повільніші, ніж, наприклад, рухи Редпенні, а його біляве волосся втратило вже свій блиск, але постать і манери властиві більшою мірою молодій людині, аніж поважному лікареві. На обличчі помітні сліди перевтоми та неспокійного скептицизму, може, більше від цікавости й пожадливости до життя, аніж од віку. Оповіщення в ранішніх газетах про нагородження лицарством спричинилось до особливої самопевнености, а тому й до особливої вільности з Редпенні.

Ріджон. Читали газети? Треба було б змінити штамп на листах, коли ще не змінили.

Рідпенні. Еммі щойно сказала мені. Я страшенно радий. Я...

Ріджон. Годі, годі, молодий чоловіче. Ви швидко до цього звикнете.

Редпенні. Вони це вже давно повинні були зробити.

Ріджон. І вони це й зробили б, коли б, правду кажучи, мої одвідувачі не змушені були терпіти біля дверей Еммі.

Еммі (в дверях доповідаючи). Доктор Шуцмахер. (Зникає).

Добродій середнього віку, добре одягнений, входить з дружнім, але запобігливим виразом, не зовсім певний у тому, як його приймуть. Його м’які манери й відповідна добродушність з певною невловною обережністю та гостро окреслені, хоч і звичні, риси чужинця виявляють у ньому єврея: наразі, вродливого, благородного єврея, вузькогрудого, недолугого, як то часто буває в молодих вродливих євреїв, але загалом гарного з себе.

Лікарева дилема

195

Добродій. Не впізнаєте мене? Шуцмахер. Університет і вулиця Белсайз. Луні Шуцмахер, пізнаєте?

Ріджон. Що? Луні! (Сердечно тисне руку). Ну, чоловіче, я вже думав, що вас давно й на світі нема. Сідайте! (Шуцмахер сідає на кушетку, Ріджон на стільця між канапою й вікном). Де ж ви були всі ці тридцять літ?

1 ... 45 46 47 48 49 50 51 52 53 ... 97
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)