Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Відріжте рукава, — тут-таки наказала Насуада, проте, побачивши, що Анжела й Елва вагаються, додала: — Швидше! Від самісіньких ліктів. І не хвилюйтесь, сукню мені перешиють.
Кількома вправними рухами Анжела миттю відчикрижила рукава й кинула їх на стіл.
— Елво, — мовила Насуада, гордо підвівши голову, — коли відчуватимеш, що я можу знепритомніти, будь ласка, скажи Анжелі, щоб вона мене підхопила. То що, почнімо? — І з цими словами вони всі залишили намет. Насуада крокувала попереду, за нею йшли Елва й Анжела, а Солембум ступав своїми м'якими лапами трохи віддалік.
Охоронець-гном віддав наказ, і шестеро Нічних Яструбів оточили Насуаду та її почет: гноми й люди розташувались попереду й позаду, а велетенські ургали, у вісім футів заввишки, прикривали їх із боків. Сонце повільно наближалося до обрію, й небеса огортали своїми золотаво-пурпуровими крилами верхівки наметів табору варденів. На землю почали спускатися перші сутінки, і вартові запалили багаття та факели, що вихоплювали їхні суворі, зосереджені лиця з обіймів пітьми. На півдні в небо здіймалися хмари чорного диму, затуляючи горизонт і Палаючу рівнину, що залишилась на відстані півтори ліги позаду. На заході бовваніла лінія буків та осик, окреслюючи русло річки Джиєт, на якій стояв човен «Драконове крило», що його викрали карвахольські селяни на чолі з Джоудом та Рораном. Проте очі Насуади були спрямовані на північ, туди, де на обрії з'явились примарні обриси Сапфіри, яка вже починала знижуватись. Останні промені сонця вигравали на її лусці, огортаючи дракона блакитним ореолом, через що той нагадував безліч зірок, які падали з небес.
Картина, що постала перед Насуадою, була така чудова, що дівчина застигла на місці, мов зачарована, і дякувала долі за те, що їй пощастило побачити таку красу. «Вони в безпеці!» — подумала Насуада й полегшено зітхнула.
Воїн, який приніс звістку про прибуття Сапфіри, — худорлявий чоловік із густою неохайною бородою — вклонився й шанобливо мовив:
— Моя пані, тепер ви бачите, що я казав вам щиру правду.
— Авжеж! Напевно, у тебе дуже гострий зір, якщо ти помітив Сапфіру раніше за всіх. Як тебе звати?
— Глетчер, син Хардена, моя пані.
— Дякую тобі, Глетчере. Ти можеш повертатися на свій пост.
Ще раз шанобливо вклонившись, чоловік поспішив на край табору.
Не зводячи очей із Сапфіри, Насуада попрямувала між наметами до великої галявини, яку залишили для того, щоб Сапфіра могла злітати й приземлятися. Охорона й почет крокували поряд із нею, але Насуада майже не звертала на них уваги, так їй кортіло побачити Ерагона й Сапфіру. Усі попередні дні дівчина дуже хвилювалася за них — і як ватажок варденів, і як їхній друг.
Сапфіра летіла швидко, ніби яструб, проте її ще й досі відділяли від табору кілька миль. Тим часом довкола галявини зібралася ціла юрба воїнів: люди, гноми й навіть сірошкірі ургали, що приєдналися до повстанської армії на чолі з Нар Гарцхвогом, який височів над людьми, котрі його оточили. Неподалік стояв і король Орин, а поруч із ним його почет: Нархейм — гном-посланець, який посів місце Орика, коли той поїхав до Фартхен Дура, Джормандер, решта членів ради старійшин та Арія.
Побачивши Насуаду, струнка ельфійка стала пробиратися до неї крізь юрбу, і навіть тоді, коли над воїнами залопотіли Сапфірині крила, вони не дивились на небо, бо їхні погляди були прикуті до Арії, яка виглядала просто вражаюче. Вона була вбрана у все чорне, а її ноги облягали високі боти. Ніби в справжнього чоловіка, на стегні ельфійки висів меч, а на спині — лук і сагайдак. Обличчя Арії було кутастим, ніби в кішки, а рухалась вона так граційно, що в її ході можна було помітити як надзвичайну силу, так і вміння вправно володіти своєю зброєю.
Насуаді завжди здавалося, що Арія трішки грубувата як для дівчини, проте вона була переконана в тому, що навіть якби Арію вбрали в якесь мішкувате дрантя, то вона все одно виглядала б куди більш владно й привабливіше, ніж багато хто з підлеглої їй знаті.
Спинившись перед Насуадою, Арія кивнула на її рани й з легкою посмішкою сказала:
— Як говорив поет Еарне: «Стати на шлях болю заради народу країни, яку ти любиш, — це найкращий учинок, що його можна колись здійснити». Я знала всіх ватажків варденів. Вони були мужніми чоловіками й жінками, та ніхто з них не міг зрівнятись із Аджихадом. Але ти перевершила навіть його.
— Твоя думка є великою честю для мене, Аріє, однак я боюся, що коли моя зірка й справді палає аж так яскраво, то вона може затьмарити зірку мого славного батька.