Балакучий пакунок

— Я теж була дуже рада, навзаєм, — вклонилася Пенелопа.

— Сподіваюся, ми ще зустрінемось, — сказав Саймон.

— Так, я теж надіюся, — додав Пітер.

— Усі ви дуже люб’язні, — Дездемона шалено затріпотіла віями.

Потім навколо неї зібралися колом подружки, і всі вони, гойдаючись на хвилях, посилали мандрівникам повітряні поцілунки і махали руками вслід, аж поки човен не набрав швидкості і не зник у відкритому морі.

— Яка прикра затримка, — сказав Папуга, з тривогою поглядаючи на годинник. — Надзвичайно недоречна. І не схоже, що нам вдасться рухатись хоч трохи швидше. А це означає, що ми не встигнемо дістатися до Острова вовкулак до ночі.

— Але ж Г. Г. наказував не причалювати до острова в темряві, — нагадав Пітер.

— Гадаю, у нас немає вибору, — похмуро констатував Папуга. — Якщо не висадимося на берег і не назбираємо рути сьогодні, то проґавимо сприятливий вітер, який Г. Г. нам пошле на зворотний шлях, і тоді на повернення нам знадобиться ще кілька днів.

— Добре, тоді це зробимо ми — Пітер, я і ти, — сказав Саймон Папузі. — Пенні залишиться у човні, а Етельред її охоронятиме.

— Але ж слухайте… — почала було Пенелопа.

— Будь ласка, Пенелопо, — зупинив її Папуга, — Саймон усе правильно каже. Якби це було вдень — тоді інша справа, а вночі тут занадто небезпечно. Ми просто не можемо довіряти вовкулакам чи блимавкам, не кажучи вже про мандрагор. Ти мусиш залишитись у човні, як і личить гарній дівчинці, і ви з Етельредом встигнете відпливти подалі від берега в разі, коли щось піде не так.

— Хай буде по-вашому, — поступилася Пенелопа, — але знайте, що я з цим не згодна.

Човен усе плив, а Папуга дедалі більше хвилювався, щоп’ять хвилин поглядаючи на годинник, і постійно дивився у підзорну трубу. Він саме робив це знову, п’ятдесятий раз підряд, коли сталося щось незрозуміле. Просто перед човном море зненацька завирувало і закипіло, ніби попереду з’явилася мілина або риф. Хвилі в тому місці насувалися одна на одну. І діти, перелякані не на жарт, побачили, як щось незрозуміле підіймається з морських глибин.

Наступної миті велетенська голова морського змія пробила поверхню води і вистрелила вгору на тридцять футів, похитуючись на довгій тонкій шиї. Голова була гігантська, з ніздрями, як у гіпопотама, з очима-блюдцями, з обшарпаними вухами, такими здоровенними, що діти спершу подумали, що то крила. На підборідді і довкола рота густо росли щетинисті вусики-щупальця, схожі на вуса й бороду. Все тіло морського змія вкривала фантастично прекрасна синя луска, очі були кольору морської хвилі, а борода й вуса — вогненно-руді. На голові поміж вух росли два дивні чорні роги, схожі на ріжки равлика, а поміж них стирчав кухарський ковпак. Створіння огледілося довкола, посміхаючись саме до себе, тимчасом як вода стікала з нього водоспадами.