Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
Чумаки, не кваплячись, йшли біля великих окутих залізом коліс возів-маж. Вози були доверху завантажені великими мішками з сіллю, осі коліс рипіли під тягарем. Шаровари та свитки чумаків були перемащені дьогтем (мабуть, щоб чуму відігнати). Чоловіки палили довгі глиняні люльки і з-під високих баранячих шапок спокійно дивилися поперед себе.
Хоча навкруги не було видно жодного ворога, багато хто з чумаків ніс на плечах мушкети, та й на мажах поверх лантухів Данько помітив чимало зброї. Те, що зброя була вкрай потрібна, і що в цьому степу крилося чимало небезпек, підтверджували скривавлені пов’язки, якими були перев’язані голови деяких чумаків, та кілька стріл, що й досі стирчали з возів та мішків. Там, де були встромлені стріли, з лантухів потроху струменіли, немов кров з рани, тоненькі цівки білої солі.
Попереду валки йшов кремезний отаман у сірій свитці й чорних шароварах, заправлених у чоботи з низькими халявами. За широкими шкіряними шароварами в нього було закладено два пістоля й довгий черкеський кинджал у срібних піхвах.
Порівнявшись із нашими мандрівниками, чумацький отаман підняв руку, і валка, скриплячи колесами, повільно зупинилася.
— Чолом тобі, пане кобзарю! — глухим басом привітався отаман.
— Чолом і тобі, пане отамане! — вклонився йому Будник.
— Давно не бачилися, — поважно сказав отаман, — знов зібрався до Кафи, нашим сердегам-невільникам псалми співати?
— Та є деякі справи, — посміхнувшись, відповів кобзар.
Тим часом чумаки оточили кобзаря й Данька щільним кільцем, радісно їх вітаючи. Хтось вже просив кобзаря заспівати їм, а хтось пригощав Данька величезною соленою таранею. Було помітно, що чумаки дуже раді бачити Будника, до того ж вважалося доброю ознакою зустріти мандрівного кобзаря під час небезпечної подорожі.
— Тут зупинимося, — скомандував отаман, — ану, мерщій, хлопці, варіть куліш!
Чумаки миттєво кинулися виконувати наказ отамана, а кобзар, Квач і Данько відійшли трохи далі у степ.
— Розкажіть, пане отамане, що там за Перекопом робиться? — запитав Будник.
— Та що там може бути? Самі знаєте: ще два дні будете йти нічийною територією, а там вже володіння Чалми-бека почнуться. За Перекопом неспокійно, кажуть, хан за щось на Чалму-бека дуже розгнівався. Через це може у Криму колотнеча знятися, так що будьте обережні. Учора на нас якісь харцизи наскочили, ледь встигли ми вози колом поставити, а там вже відстрілялися.
— Далеко йдете?
— Та збираємося до Києва, на ярмарок, а далі, якщо сіль та рибу вдало продамо, то пшениці закупимо й повеземо до Львова, а може й іще далі. Кажуть, зараз на пшеницю через колотнечу, яку між собою у Французькому королівстві та імперських володіннях католики з лютеранами затіяли, ціна зросла.
— Ну, то нехай буде удатною ваша мандрівка. — Промовив кобзар. — А чи не чули ви про в’язницю Чалми-бека, у якій вже дванадцять років перебуває дуже важливий полонений, з нашої України вивезений. Чув я, що його Чалма-бек не як усіх інших в’язнів біля каменоломень тримає, а в особливому кам’яному казематі.
Отаман Квач трохи подумав і, не поспішаючи, сказав:
— Та чув я про такого, але більше ви, мабуть, про нього довідаєтесь у купця Рустама. Він недалеко від Кафи тримає караван-сарай. Ми з ним деякі торгівельні справи ведемо. Я, коли козакував, його від розбійників врятував. Тому вирушайте до нього і скажіть, що від мене прийшли. Буде вам і притулок, і новини про все, що у Криму діється.
— Красно дякую, пане отамане, — поштиво сказав кобзар.
— Пане Квачу, пане кобзарю, куліш уже готовий! — крикнув молодий чумак, який схилився з черпаком над казаном, де кипіло якесь запашне вариво.
— Отож прошу до нашого чумацького обіду, — щиро посміхнувся Квач, — а за тим, якщо буде на те ваша ласка, може й заспіваєте нам, пане кобзарю?
— А чом би й не заспівати? — посміхнувся Будник.
Усі розсілися навколо великої ряднини, заставленою їжею. Данькові здалося, що він ніколи не їв смачнішої кулеші. Кобзар, не поспішаючи доїв, ґречно подякував кашоварам і протягнув руку до чохла.
Запала тиша…
Музикант підкрутив спеціальним дерев’яним пристроєм-«рибкою» кілки, настроюючи струни. Усі зачаровано дивилися на руки кобзаря, що немовби почали жити своїм окремим життям, злилися зі струнами в одне ціле і, мабуть, викликали десь із іншого світу журливу і прозору, чисту й бажану, немов криниця, до якої припадає спрагла людина, мелодію.