Вогонь і крига
- Автор: Хантер Эрин
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7312-61-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь і крига». Краткое содержание книги:
Полювання у лісових хащах, запеклі бійки з ворогами, ночівля під зоряним небом і повна свобода, яку ніхто не обмежує… Про що ще можна мріяти?
Та чомусь Вогнесерд все частіше згадує своє минуле. Там були любов, тепло, ласка, а зараз навколо нього — холодна байдужість, нерозуміння і навіть неприхована ненависть.
Чи стане він врешті своїм для Клану, за який ладен віддати власне життя?
Вогнесерд виліз із-під куща ожини під зовнішньою стіною, де зустрів світанок. Тоді негайно вирушив до кубла Синьозірки, що біля Високого Каменя. Зсередини не долинало ні звуку. Озирнувшись, він побачив, як Верболоза несе їжу до ясел. Вона запитально глянула на нього.
Вогнесерд знав, що вона також чекає новин від Синьозірки.
— На жаль, нічого нового, — знизав він плечима.
Вогнесерд дав Попелапці та Орляколапові одноденний відпочинок від тренувань. Зараз він бачив, як ті міряють кроками землю біля свого кубла, явно знуджені. Вогнесерд розумів, що підводить їх, але хотів бути в таборі, поки Синьозірка хворіє. Принаймні поблизу не було Тигрокігтя, щоб критикувати його рішення. Великий воєвода вирушив на досвітнє патрулювання.
Раптом лишайник, який закривав вхід до кубла Синьозірки, хитнувся, і Морозошубка вийшла на терен. Вона промчала галявиною до гнізда Жовтоіклої, а за мить знову з’явилася, тепер у супроводі медикицьки.
Вогнесерд підбіг до кубла Синьозірки за мить після того, як обидві кішки сховалися за навислим над входом лишайником. Він спинився і сів, серце його шалено калатало. Морозошубка визирнула назовні.
— У чому річ? — запитав Вогнесерд.
Морозошубка заплющила очі.
— У неї зелений кашлюк, — холодно повідомила вона. — Стій тут і стеж, щоб ніхто більше не заходив. — І знову сховалася всередині.
Вогнесерд сторопів, відчуваючи, як шок падає на нього мокрим рядном. Зелений кашлюк! Синьозірка справді ризикувала втратити ще одне своє життя.
Гучний крик за межами табору змусив його озирнутися на ялівцевий тунель. Порохолап вибіг на галявину і загальмував біля Вогнесерда.
— Я від Тигрокігтя, — видихнув він. — Маю повідомлення для Синьозірки.
— Вона хвора, — відповів Вогнесерд. — До неї не можна.
Порохолап нетерпляче махнув хвостом.
— Тигрокіготь хоче, щоб вона прийшла до Громошляху. Це нагально.
— А що скоїлося?
Порохолап зиркнув на нього.
— Тигрокіготь відправив мене до Синьозірки, — форкнув він. — А не до кицюні, яка прикидається вояком!
Вогнесерд розлютився і випустив кігті.
— Синьозірка не може піти з табору, — прогарчав він. Тоді прищулив вуха і посунувся так, щоб закрити вхід до кубла.
— Вогнесерд має рацію, — пролунало позаду нього жорстке нявкання Жовтоіклої. Вона саме вийшла із кубла Синьозірки.
Порохолап глянув на медикицьку, раптово знітившись під її помаранчевим поглядом.
— Тигрокіготь знайшов докази присутності вояків Тіньового Клану на наших угіддях, — нявкнув він. — Вони вторглися на нашу територію!
Замість страху за Синьозірку Вогнесерд відчув лють. Як вони насмілилися? Після того, як Громовий Клан допоміг Тіньовому вигнати їхнього провідника, обидва Клани погодилися жити в мирі, аж поки Тіньовий Клан не набереться сил.
Але Жовтоіклу не збентежило повідомлення Порохолапа. Вона повернулася до Вогнесерда.
— Скажи, ти не знаєш, чи десь на землях Двоногів росте котяча м’ята?
— Котяча м’ята? — глухо повторив Вогнесерд.
— Для Синьозірки, — пояснила Жовтоікла. — Я багато повень не використовувала цю траву, але зараз, гадаю, вона може допомогти.
Тепер медикицька повністю захопила його увагу. Вона продовжила:
— У трави м’яке листя і сильний, спокусливий запах…
Вогнесерд перебив:
— Так, я знаю, де її знайти!
Він ніколи не бачив м’яти у лісі, але з тих часів, коли був кошеням, пригадував, що її кущики росли біля оселі його Двоногів.
— Гаразд, — відповіла Жовтоікла. — Мені потрібно м’яти стільки, скільки зможеш принести, і швидко.
— Як щодо Тигрокігтя? — нагадав Порохолап.
— Тигрокіготь хай сам розв’язує свої проблеми! — відрізала вона.
Попелапка, що підглядала за ними з-за пенька, нараз вистрибнула.
— Впораєшся сам? — захоплено нявкнула вона. Вогнесерд кінчиком хвоста негайно подав їй знак мовчати.
Порохолап проігнорував новачку.
— Тіньовий Клан уже, може, на наших землях! — прошипів він.
Попелапка широко розплющила очі, але вчасно прикусила язика. А от Жовтоікла замислилася.
— Де Білошторм? — запитала вона.
— Патрулює Сонячні Скелі з Пісколапкою та Мишошубкою, — відповів Порохолап.
Жовтоікла кивнула.
— Синьозірка хворіє, а Вогнесерд збирає котячу м’яту, тож ми не можемо ризикувати, відсилаючи з табору ще більше вояків. Якщо Тіньовий Клан і справді на наших землях, він може вдарити сюди. Вони робили так і раніше, — похмуро нагадала вона.