Шизґара

Кава, зварена в експрес-автоматі, в ті часи коштувала недорого: одинарна — шість грамів мелених зерен на горнятко — чотирнадцять копійок, а подвійна — двадцять вісім, точно як порція морозива в шоколаді. У київських кавоманів було прийнято замовляти подвійні половинки — щоб кави дванадцять грамів, а води — півгорнятка, тоді виходило непогано, якщо, звісно, бармен не був занадто злодійкуватим.

Де тут на Подолі варять каву, хлопці не знали, але ж не могло бути, щоб на Червоній площі[57] не було жодної кав'ярні. Вони закрутили головами, і тут раптом Олексій помітив, як до трамваю на зупинці неподалік сідала Закринична з якимось модним хлопцем в класних джинсах та шикарному батніку.

— О, дивись, старий, наша красуня Свєтка не розгубилася, вмить нового хахаля собі зняла.

— Де?

— Та он, на зупинці.

Сорока почав короткозоро мружитися, та тут двері зачинилися і трамвай рушив. Коли вагон проїздив повз хлопців, Олексій побачив, як Свєтка показувала на них своєму супутникові й щось казала, а той на обидва витріщався на друзів. Ну, так, пацан як пацан, нічого особливого, зробив перший висновок Алекс. І тут його ошелешив Сорока:

— Ти знаєш, а це той.

— Який той? — не зрозумів парубок.

— Ну, той, що на гатці сидів. Припудрений, що зі своїми дружбанами мене на «Супері» гепав. Він в них головний, вони його Демоном звуть.

— Сороко, — розлютився не на жарт Олексій, — ти що, не розрізняєш припудрених та прикинутих? І що, поганяло не можна було одразу сказати — хоч якась, а зачіпка?

— Тоді він виглядав саме припудреним. А кликуху я не міг пригадати, а як його побачив, вона сама спливла в пам'яті!

— Он воно що, — замислено прорік Олекса.

А назавтра він мав щастя зустрітися з припудреними особисто: вони перестріли його, коли він повертався з «п'ятака» додому, вшістьох і заступили дорогу. І всі із ватажком включно виглядали, як описав Сорока: «Теніски вітчизняні, брюки поцеваті: не джини, а як з однієї полиці ЦУМу, шкари радянські, напідарашені так, що аж зайчики пускають…»

— Слиш, ти, ану, стій! Ти чого до моєї тьолочки канаєш? — удаючи блатні інтонації, з погрозою сказав Демон і простягнув правицю до Олекси з наміром вхопити його за барки. Той подумки захопився оперативністю Закриничної, але повторювати долю Сороки не збирався. Він вміло — дзюдоїст же — блокував руку нападника лівою, вхопив двома руками за п'ясть, як учив тренер, відступив лівою ногою на крок і різко смикнув кінцівку ворога донизу й ліворуч. Цей прийом років через десять побачить на відео весь світ у виконанні неповторного Стівена Сігала. Він зветься кидок ривком за п'ясть. Не готовий до такого повороту Демон гепнувся на асфальт, одразу отримав «з ноги» в обличчя і на мить втратив орієнтацію в просторі. Олексій тут же — навідліг — ляснув найближчого по очах розслабленою долонею, а сам — вибуховий спурт та ходу! Він не сумнівався: один на один він майже напевно подужав би кожного з нападників, та реальне життя — це не кіно про генія дзюдо, один проти шести — занадто великий ризик, особливо з огляду на те, що вони, судячи з усього, безжальні.