Місто уповільненої дії

Циркуль серед нас за останній тиждень єдиний святоша, бо нічого поганого не зробив, ніякого за-падла. Чемно живе, плавно переміщається між будинками і вулицями, немов потрапив на іншу планету, нічого не розуміє. Наркота — гарний спосіб забивати болт на світ, тільки наслідки від цього погані. А шкода. Мабуть Циркуль помре прекрасної смертю, бо у такому стані не второпає, що віддасть Богу свою нещасну душу. Його вини у смерті Аревшата, як на мене, немає, він лише один чи два рази варив із ним на хаті з іншими наріками.

Хіба за таке вбивають?

Ара з нами часто курив, часто пригощав сам. Ніколи не забуду, коли на скачках[12] у «Ювілейному» ми хапнули до чортиків, падали танцюючим дівахам під ноги, цілуючи їм взуття, заглядаючи їм під спіднички (красиві трусики!), вважаючи ці ніжні створіннячка за неземні і страшні істоти, які хочуть нас, грішних, покарати; як нас потім відтягували розлючені й крикливі наглі морди, гаркаючи нам прямісінько у вухо з гамірливого ідіотського світу, де втрачають контури фігури сцикух і вузьколобих гівнюків, від чого надзвичайно важко було розрізнити їхні статі, крикливі наглі морди, що погрожують кулаками і, здається волинами, але ми були щасливі, бо літали там, де нас не розуміли. І глюки, і шум, який нуртував навколо нас, здавався трохи нереальним, віддаленим, хоча мизнали — він поруч, за невідомою пеленою, його можна торкнутися рукою (обережно беру крикливо розфарбовану тьолку за горлянку, яка допіру реготала як ненормальна, і вона замовкає, наче її вжалила гадюка, раптом верещить, але цього не чую, лише дивлюся на дурнуватий вираз обличчя і розширений рот); вказівним пальцем легко торкаюся губ цієї мантелепи і вона несподівано стає сумирною, її раніше роззявлене півколо, вгорі й внизу якого два ряди рівних білих зубів, тепер складається у рівну, хвилюючу лінію і бачу наймилішігубки на світі, а ще за кілька хвилин (хіба хвилин? не уявляю, як триває час) вони мені пікантно посміхаються і починають рухатися під час говоріння… нічого не чую, проте знаю, що незнайомка промовляє щось приємне й хвилююче; заплющую очі і киваю головою, вона торкається губами мого вуха — здалеку долітає приглушене, ніжне, таємниче «ходімо»; на виході вбитий і щасливий Ара з перекособоченим обличчям радісно простягає нам недопалок, спершу затягується незнайомка, важко кашляє, злегка б'ю її по спині, а потім — я; густий дим обпікає мені горло, мало не душуся від нього, але несподівано ця сучка припадає поцілунком до мого рота, розслаблено випускаю дим у її божественні губки і мені страшенно хочеться, щоб вона взяла ними мійнеспокійний болт.