На дикому Заході
- Автор: Герстекер Фридрих
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «На дикому Заході». Краткое содержание книги:
«На дикому Заході» — повість про перших європейських поселенців у штаті Арканзас на американському материку. Невеличкими острівцями розкидалися їхні селища по берегах річок. Фермерам-переселенцям не дає спокою банда грабіжників і вбивць, що діє в околиці. Очолює її місцевий проповідник, що з міною святого «доносить до пастви слово боже», а насправді у вільний від молитов час творить своє чорне діло. Письменник цікаво розповідає, як фермери згуртовуються на свій захист і врешті перемагають злочинців.
Повість Ф. Герштекера перекладено кількома європейськими мовами.
— От чорт, яке гаряче, — вилаявся Котон, торкнувшись до бляшаного кухля губами.
— Ну, яке вже є, — засміявся Джонсон. –
Скла та порцеляни ми не маємо. Тьху, дідько б його вхопив! Хто там іде?
— Де? — спитав Котон і підскочив до маленької драбини, що вела на горище.
Джонсон підійшов до дверей і визирнув у шпарку.
— Не тікайте, — сказав він. Це Ден, Еткінсів мулат.
— Що йому, в лихої години, треба? — здивувався Котон.
— Зараз він нам скаже, — мовив Джонсон, відчиняючи двері. — Ну, Дене, з чим ти прийшов?
— Хай Котон сидить тут, — відповів мулат. — До нас приїхав Браун і лишається ночувати. Завтра в Боувіта будуть збори регуляторів.
— Збори регуляторів? А чума б на їхні голови! — заскреготав зубами Котон.
— Твій пан більше нічого не переказував? — спитав Джонсон.
— Ні, містере, більше нічого. Він завтра вранці, мабуть, сам до вас приїде.
— Ну, то скажи йому, що ми чекатимем. Чуєш? Чого очі вирячив? На, пий!
— Дякую, містере, — мовив Ден, одним ковтком випив варенуху, кивнув їм головою і чимдуж подався назад густими заростями.
— Ну, тоді я хоч сьогодні ввечері порозкошую. Не буду бігти, висолопивши язика, — пробурмотів Котон, знову вмощуючись біля вогню. — Але цей Браун… регулятори… Щоб їх чорт усіх забрав! Аби ще вони…
Ту мить він почув виразний тупіт копит, замовк на півслові й знову підскочив до драбини.
Джонсон підійшов до дверей.
— Раусон! — здивовано вигукнув він.
Не встиг Котон повернутися до вогню, а Джонсон відсунути засув, як шановний проповідник уже був біля порога.
— А трясця вашій матері! Довго ви мене триматимете отут під дверима! — нетерпляче вигукнув він, бо Джонсон ніяк не міг упоратися з засувом.
— Якого біса ви так поспішаєте? — глузливо спитав Котон, коли той нарешті зайшов до кімнати.
— А йдіть ви всі к нечистому! — огризнувся проповідник. — Мені треба тікати звідси.
— Що? — переполохався Джонсон. — Тікати? Вони довідались, що ви…
— Що ви мелете, — сердито сказав проповідник. — Ще ні, але кожної хвилини можуть довідатись. Індіянин повернувся.
— Сліди давно змито, а без них та червона шельма нічого не вдіє, — сказав Джонсон і зневажливо посміхнувся.
— То ще не все, — лютував проповідник. — Завтра в них великі збори, і вони хочуть схопити й допитати кількох підозрілих, що живуть у цій місцевості. Як вам таке подобається?
— От собаки! — вигукнув Джонсон. — Тоді й мені не завадило б кудись дременути. В цей барліг вони заглянуть найперше. А от чого ти боїшся?
— Мені той індіянин не дає спокою, — сказав Раусон. — Коли б я знав, як того негідника можна позбутися!
— То буде важкенько, — задумливо мовив Котон, — але можна…
— Ет, це нічого не дасть, — сердито перебив їх Джонсон. — З індіянином ми завжди можемо легко впоратися. Є люди небезпечніші.
— Ви надто панікуєте, Раусоне, — додав і собі Котон. — Якби я мав таку славу в окрузі, як ви, то мене б і мотузкою не витягли звідси. І якщо ви так боїтеся, то чого женитесь? Відкладіть це діло надалі.
— Не можу, бо виникне підозра, — сказав проповідник. — Якби я все це знав сьогодні вранці! Можна було б ще й відкласти. Але ж ні, сто чортів їхній мамі! Коли я одружусь, то моя жінка повинна буде їхати зі мною, хоч я й кину Арканзас. А мені, як це видно, доведеться так і зробити. За підставу буде лист моєї старої тітки в Мемфісі, яка бажає побачити мене перед смертю. А як я вже поїду, то хай собі балакають, що хочуть. От тільки індіянин… Боюся клятого червоношкірого.
— Та кинь ти того індіянина! — обурився Джонсон. — Нам треба регуляторів боятися, от хто для нас небезпечний. Ти не зможеш попасти на їхні збори, Раусоне?
— Думаю, що зможу. У них немає ніяких поважних причин не пустити мене на ті збори. У кожному разі я спробую.
— Чудово! Тоді нам поки що нема чого полохатися. Тобі легко буде дізнатися про всі їхні заміри, і вони не заскочать нас зненацька.
— Але тепер я не зможу купити Еткінсової хати й поля, — мовив Раусон. — Часом яка халепа, а я буду зв'язаний садибою.
— Це залежить від того, як у тебе з грошима, — заперечив Джонсон. — Коли тобі не дуже важать ті двісті доларів, що їх Еткінс править за ферму, то краще б ти купив. Так ніхто не матиме на тебе підозри.
— Атож, ти маєш слушність, — сказав Раусон, швидко все зметикувавши. — Я відразу ж у понеділок і куплю її. Проте віднині я більше не буду вам за спільника. Хочу спробувати пожити чесно, щоб можна було спокійно спати вночі.