Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Мене звуть Янек, – Кос вирішив змінити тон і, усміхаючись, простяг руку. – А тебе?
– Олександр, – трохи здивований, лейтенант переклав пістолета в ліву руку, щоб привітатися.
– Олександр – це значить Сашко. А звідки родом?
– З Далекого Сходу.
– Я полював в Уссурійській тайзі. На тигрів. Ось глянь…
Янек витяг з кишені загорнуте в ганчірку кошлате вухо.
– Ай справді! – здивувався лейтенант.
– Ти ще довго будеш порядних людей і союзників на прицілі тримати?
– А все-таки, чому ви вперед лізете, коли там наших військ немає! – стояв на своєму лейтенант, але жестом наказав своїм опустити гвинтівки.
– А чому ти сидиш із своїми гарматами в засідці? Бо маєш такий наказ.
Лажевський підійшов ближче, розгледівся навколо й свиснув. Із кущів на тому березі виїхали розвідники на мотоциклах. Лейтенант здивувався.
– А ти як думав? – сказав Кос. – Так нас одразу й застукав?
– Правду кажучи, – признався лейтенант, – не дуже й знаю, що це за військо. В училищі такої форми не бачив, а на фронті я лише тиждень.
– Я так і думав. Приглядайся, Сашко, швидше, бо нам пора.
– Їдь, Іване. А коли щось трапиться – повідом мене. Я й мої хлопці завжди готові виручити з біди.
Рвонули різко з місця, щоб надолужити згаяний час. Поїхали лісом, переправилися через невеличку річку. Не зустрічали нікого, тільки вряди-годи між деревами бачили зім'яті купи мундирів, зброю, кинуті в кущі каски.
Віхура знов виліз на башту й базікав:
– У мирний час без дружини не обійдешся. Після війни виберу собі дівчину, але про фах заздалегідь треба подумати. Звичайно, найлегше придбати трофейний автомобіль і так само крутити баранку, але це вже мені трохи остогидло.
Ліс дедалі рідшав, і незабаром Кос побачив панораму великого міста. Над містом шаленіла пожежа, слався дим. Над цим димом кружляли зграї бомбардувальників, без упину скидаючи бомби, що поблискували в сонячному промінні.
Під самим лісом стояло кілька покинутих, похмурих будівель з червоної цегли із зірваними дахами і купка невеличких незграбних будиночків, а далі – перемолота бомбами земля, якісь розбиті снарядами фабричні споруди.
Ніде ні руху, людини. Але це вже був Берлін, тож неможливо, щоб тут було так порожньо, як у лісі.
– Всім залишатися на місцях,- наказав Кос, а сам, вихилившись з танка, розглядався довкола.
Крім свисту важких снарядів, що пролітали вгорі, чути було спереду, з боків і навіть ззаду сильну гвинті-вочну стрілянину. Враз не далі ніж триста метрів попереду люто затріщали черги. Янек побачив: мотоцикли розвідників, що вирвалися раптом уперед, повернули в в напрямі пострілів, які гриміли з-за фабричного муру. Стріляючи з кулеметів, мотоциклісти блискавично наближалися до ворожої піхоти, що засіла у фабричних руїнах.
– На допомогу нашим, уперед!- крикнув Кос, закриваючи люка, і прикипів до перископа. Побачив фрагмент бою, потім танк кинуло в якусь воронку, і видимість зникла. Мотоциклісти тим часом уже вибивали ворога з руїн гранатами. Густлікові вдалося наздогнати кулеметними чергами двох фашистів, які нишком тікали поміж руїн, і на цьому битва так само раптово скінчилася, як і почалася.
Навперейми, пригнувшись, вибіг Лажевський, показав місце, захищене руїнами, бо танк став немовби в окопі.
– Не відкривай горішнього люка!-вигукнув підпрапорщик, почувши, як здригнулася залізна плита на башті, і постукав прикладом у броню.
Брязнув замок, відкрився долішній люк, у ньому, біля розпаленого їздою Григорія, з'явився Кос. Збоку просовував цікаву морду Шарик.
– На горищах можуть сидіти їхні снайпери.
– Окрім того лейтенанта, який хотів нас роззброїти, ані сліду фронту,- вголос міркував Янек,- і раптом…
– У місті гірше, ніж у лісі.
– Як твої?
– Одного тільки дряпонуло.
Підпрапорщик показав на солдата, який скинув гімнастерку й допомагав перев'язувати власне плече, притримуючи зубами кінчики бинта.
– Мої мотоциклісти навально кинулися на ворога, ви допомогли – тому й обійшлося без втрат,- трохи помовчавши, додав Лажевський.
– Засідка?
– Мабуть, ні. Просто випадкова зустріч. Що будемо робити?
– Пошукаємо артилеристів. Вони десь недалеко і, певно, трохи лівіше.
– Гаразд. Тільки тепер будьмо обережніші.
Янек кивнув головою, але в цю мить за кілометр попереду різко спалахнула стрілянина: автоматні черги та вибухи снарядів зливалися в суцільний гуркіт, а на цьому тлі через якихось десять секунд гримотіла крупно-каліберна гармата.