Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Дома будуть на них чекати, – зітхнула Маруся.
– Неспокійний зараз час, – відповів Юзек.
– На велосипедах зручніше, ніж пішки, – обізвався Костянтин.
В розбитій крамничці взяли велосипеди. Юзек з кутка витяг дамський для Марусі, прикріпив до керма пом'ятий букетик братків.
– Велосипеди як люди, самі лиш нікудишні лишилися, – нарікав сержант, оглядаючи свою машину. – Кращих відправили на фронт, проти нас воювати.
– Той з даху хотів у мене стріляти, коли я оглядав убитих, авжеж? – лише тепер здогадався фельдшер і, враз ослабнувши, прихилився до стіни, витираючи з лоба піт.
Незабаром усі котили на велосипедах, пильно озираючи вікна будинків, мимо яких проїздили.
Розділ XII МІЖ ФРОНТАМИ
За містечком, де пили пиво й напували своїх залізних коней, деякий час їхали по шосе, а потім звернули в рідкий ліс, на путівець. Низьке вже сонце скупо просвічувало зверху, заливаючи багрянцем стовбури сосон.
В «Рудого» були відкриті всі люки, але на башті вартував лише Янек. Решта сиділи в танку, звідки лунали слова пісеньки, яку співали під гармонію:
Десяте серпня – гарячий день,
Стогне земля від сталі.
А третя рота в димах іде
У танковому валі.
Грозить їм «тигра» зуб тупий.
Взяв «тигра» на приціл і бий,
З гармати в «тигра» бий!
– Облиште! – крикнув Кос.
Спів обірвався, і з люка виглянула голова Віхура.
– Не подобається?
– Знайшли час. Репетуєте так, що пострілів не чути, а фронт близько.
Справді, канонада гриміла тепер куди гучніше, навіть чути було сухий стукіт крупнокаліберних кулеметів.
– Близько б'ють, – занепокоївся капрал.
– На війні як на війні, – буркнув командир танка.
– А що буде по війні? – по-філософському спитав Віхура й сам собі відповів, щоб Янек не випередив: – По війні треба мати фах. З ордена Хреста Хоробрих не проживеш.
– А ти думаєш прожити з цих пісеньок, що вигадуєш?
– Не думаю, але от у Казахстані я знав одного такого, що віршами листи на фронт писав. За найкоротший ніхто не давав менше кілограма хліба, а дружина голови колгоспу за три сторінки відвалила йому баранячу ногу.
– Тому й ти взявся за це діло?
– Пробую. А до того – щоб пам'ять про битву під Студзянками не загинула, – він замовк, а трохи згодом запитав: – Ти пам'ятаєш, як мене просив, аби я швидше Марусю до госпіталю відвіз?
– Пам'ятаю. – Янек глянув на Марусин перстень на пальці, і раптом йому стало так сумно, аж серце защеміло.
– Слухай, – пригадав собі Віхура, – тоді в Сельнях ти справді шарфик у вихлопну трубу засунув?
– Усі по місцях! – наказав Кос, побачивши сигнал Лажевського, що їхав із своїми мотоциклістами попереду.
Всі люки враз закрилися, у танку стало тихо. Густлік уважно дивився в приціл.
Янек спостерігав у свій перископ, як мотоцикл підпрапорщика, подолавши канал, зник за насипом.
– Механіку, повільніше! Осколочним заряджай!
– Готово! – відповів Густлік. – Готово! – повторив Томаш.
Кос із карти знав: десь тут канал Гавель різко повертає на захід, і, просуваючись на південь, вони повинні перетнути його. Якщо противник утримає хоча б рештки фронту, якщо блокує підходи до Шпандау, то саме тут він чинитиме організований опір або принаймні зробить засідки. Проте на тому боці було тихо.
Мотоцикли, що супроводили танк, заплуталися в кущах, та «Рудий», не чекаючи на них, форсував річку й чомусь загальмував на тому березі.
Не далі ніж двадцять метрів перед танкістами стояв Лажевський і двоє його розвідників з піднятими вгору руками; біля них п'ятеро радянських солдатів тримали гвинтівки з багнетами напоготові. До танка прямував юний молодший лейтенант з пістолетом у руці й гукав:
– Стій! Стій!
– Пильнуй, Густліку, – наказав Янек і, сплигнувши з танка, пішов назустріч офіцерові.
– Ви хто такі?
– З Першої польської.
– Куди?
– На бойові позиції нашої артилерії, до Шпандау.
– Попереду нема наших військ.
– Як поїдемо, то будуть. Накажіть опустити гвинтівки.
– Не можна нікого пропускати.
– Але ж вам наказано затримувати тих, що їдуть на північ, а не на південь, – намагався здогадатись Кос, слушно міркуючи, що цей загін – певно якась маленька частка військ, які оточують Берлін.
– Стійте на місці! – Офіцер не мав наміру дискутувати. – Здайте зброю, а я повідомлю сбоє начальство…
Становище ускладнювалось. Янек оглянувся на танк і побачив на тому березі добре'замасковану гармату сімдесятишестиміліметрового калібру, дуло якої грізно дивилося в спину «Рудому». Отже, вони опинилися в пастці, безглуздій та грізній. Видно було: лейтенант, ровесник Коса, який тільки-но закінчив училище, суворо дотримуватиме правил військового статуту. Ще хвилина – і він скомандує відкрити вогонь.