Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Тепер у нього сіпалися два ока зразу.
— «…який казав, що 99 відсотків населення України не читає взагалі…» А він рахував, рогуль? «…з тих, що читають, 99 відсотків не читають по-українськи, а з тих, що читають по-українськи, 99 відсотків не читають поезії. І що наша поезія стає все кращою, скоро ми будемо писати самі для себе.
— Так воно і є. І я не бачу в тому нічого поганого». І ще й ти йому підгавкуєш! — розлютився Бамбула остаточно, зіжмакав газету і викинув її геть. — Справжні поети, чувак, завжди пишуть для самих себе. Тому вони с п р а в ж н і. А такі муділі, як ти й Андрухович, пишете для відсотків, і тому… Мені треба п'єц перекидати, а там лежить дві тисячі всіляких відходків для відсотків. Їх день виносити, день заносити. Приїдеш, допоможеш. Вони не читають поезії, блін, рогуляки малоросійські! А яке ще там спалення ми з тобою виношуємо? Ви що, набухалися з тим жовтим кореспондентом?
— Ми пили виключно каву. Мусив же я вішати якусь лапшу.
— Не мусив!
— Може, і спалити доведеться. А що з ними робити?
— Ти звар'ював.
— То нехай лежать іще десять років.
— Е, нє!
— То будемо палити. Влаштуємо з того забаву. Запросимо телевізію, щоб усе було відкрито…
— Аліну! — замріявся Бамбула. Нервовий тик припинився.
— О, так, Аліна любить усяку параною знімати. Знайдемо спонсорів, це ж перформанс, а не спалення сміття, мистецька акція. Хай розміщують рекламу.
— Тільки крутих. «Артеміду»!
— Яку Артеміду, до холєри?
— Горілчаний концерн, чувак! Або «Союз-Віктан», то ще крутіше. Поезії тут ніхто не читає, зате горілку жлуктять усі. Ой, блін, то ж такий кайф можна влаштувати! У лісі!
— От бачиш, а ти кажеш: на хріна їх палити. Жовта преса завжди першою знає, де кайф заритий.
— В натурі, чувак! Нехай сховається Надвірна зі своїми шашликами!
— То ми йдемо завтра на рибу? Чи їдемо палити книжки?
— Нє, завтра на рибу. Завтра буде кльово.
— Тоді на, маєш, вудка готова. Якщо йдемо на рибу, давай вкладатися, бо мусимо рано встати і вийти.
— Та встанемо, чекай!
Очі Бамбули палали позаземним вогнем.
Костик постелив гостеві на канапі в кімнаті, а сам ліг на ліжку в кухні. Однак, про сон доводилося тільки мріяти. Бамбула пророкував.
— Потім ми розішлемо запрошення, я намалюю. Приїде купа народу. Рябчук приїде, Морозов, Герасим'юк, Андрухович, нехай пистоне яку-небудь цитату для жовтої преси, Неборак, Вітик любить такі балагани…
— Неборак головуватиме. Як один із найбільш причетних до розповсюдження книжки.
— Вітя конкретний чувак, хай головує. За Мідянкою пошлемо гелікоптер, нехай його знімуть з гір і доправлять у Біличі.
— Ти уявляєш, хоч приблизно, скільки коштує гелікоптер? До Закарпаття й назад?
— Фіґня, у нас круті спонсори. І взагалі, не будь егоцентриком, Петрові там самому сумно. Потім іще Маленький, Грабович…
— Філ і Сашко, — нагадав Костик. — Леся Українка…
— Стуль писок. Грабович, Попович, Маринович, Малкович…
— І Яринка.
— Котра Яринка?
— Малковичева.
— Блін, чувак, як ти мене дістав з тією Яринкою. Як не Марта, то Яринка, як не Андруся, то Алінка. Я ж тобі пояснюю: то буде крутий чоловічий кір, гей, забава, забава аж до рання! Ти що, забув, як бухати серед бабів? То є суцільний морок і облом. А ми будемо бухати як коні!
— Ось я на тебе нацькую пару феміністок у Києві. До того ж, погано уявляю Поповича й Мариновича, котрі бухають як коні.
— То в тебе анемія, менше їж смаженої бульби, іди до лісу, дихай глибоко і полюй на вепрів. М'ясо вилікує твою уяву. А потім через твоїх бабів цілий Київ буде рік пашталакати, хто з нас де блював, а хто закусував одноразовими блюдечками.
— Яринка не така, — переконано сказав Костик. — Вона нас не продасть. Крім того, Бамбула, не забувай, що там буде Аліна, яка зніматиме всю буйду. Опівночі вона перестрашиться, вимкне камеру і разом зі спонсорами втече додому. Та й Іван без Яринки не захоче їхати.
— Аліна нічого не злякається, вона вже знімала безліч вар'ятів і щоразу залишалася живою. Вічно ти все пересереш. Щойно у мене почалося натхнення і рій образів закружляв перед очима, ти… Гаразд, якщо ти запрошуєш Ярину, то я запрошу Мілану.
— Хоч десять Мілан. Добре, от ми всіх дочекалися, зібралися на березі біличанського озера, довкола загадково шумить нічний ліс, що далі? Керуй, я тебе призначаю режисером-постановником.