Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
„Під той час (коли Войшелк пішов знову в черцї) прислав Лев до Василька з такими словами: „хотїв би я зійти ся з тобою, аби при тім був і Войшелк”. Василько післав по Войшелка, на страстнім тижнї, так кажучи: „прислав до мене Лев, аби сьмо зїхали ся — а ти не бій ся нїчого”. Войшелк бояв ся Льва і не хотїв їхати, але на Василькову поруку поїхав і приїхав на сьвітлім тижнї до Володимира; пристав у монастирі св. Михайла Великого. Марколт Нїмець запросив до себе на обід усїх князїв: Василька, Льва і Войшелка. Почали обідати, пити й веселити ся; Василько напивши ся поїхав до дому спати, а Войшелк поїхав до монастиря, де заїхав. Потім Лев приїхав до нього до монастиря і почав говорити Войшелкови: „куме, напиймося по чаші вина!” І почали пити. Диявол же, нїколи не хотячи доброго чоловічому роду, вложив то в серце Львови, що він убив Войшелка з зависти, що він дав Литовську землю його брату Шварну” 4).
Для Шварна смерть Войшелка, що був його моральною опорою на Литві, була сильним ударом, а ще гірше було, що й сам Шварно пішов за ним слїдом, „княживъ лЂтъ не много”. Всї блискучі перспективи Романової династії на литовське князївство упали. Не знати, які заходи робила вона, щоб задержати в своїх руках Литовські землї, але се в усякім разї її не удало ся. Великокнязївську власть в Литві перейняв Тройден, і супроти Романовичів і взагалї супроти руського елєменту зайняв становище досить неприязне. Волинський лїтописець згадує його дуже неприхильно за привязаннє до поганства, й каже, що він з Володимиром Васильковичом не мав приязни, бо його три брати полягли в війнах з Володимировим батьком Васильком. З початку він увійшов за те у „велику любов” зі Львом, одначе слїдом почала ся у нього дрібна погранична війна і з Володимиром і зі Львом. Лев за те всадив на Тройдена Татар, закликавши їх в 1275 р., а в друге вже Ногай сам запропонував Романовичам похід на Литву, і вони знову ходили туди з Татарами 5).
Окрім того Володимир і Лев далї вели війну з Ятвягами; короткі лїтописні записки не дають добре вирозуміти, чи робили ся сї походи для відстрашення від нападів, чи для дальшого розширення руської території, розпочатого Данилом. Оповідаючи про похід зимою 1273/4 р. лїтописець каже, що Ятвяги не відважали ся бити ся й просили згоди. Потім голод 1279 р. також сильно підрізав Ятвягів, так що вони, як оповідає лїтописець, вислали посольство до Володимира просячи прислати до них хлїба на продажу: „прислали своїх послів до Володимира кажучи так: „Господине княже Володимире! приїхали ми до тебе від усїх Ятвягів, надїючи ся на Бога і на твоє здоровє! Господине, не помори нас, а перекорми, пішли до нас, господине, жито на продажу, а ми купимо радо: чого зхочеш — чи воску, чи біли, чи бобрів, чи чорних кун, чи серебра, дамо тобі радо”. Володимир вислав хлїб до них човнами, Бугом і Наровою, але його пограбили на дорозї Поляки, і з того потім вийшла війна у Володимира з Мазовшем. Про війну ж з Ятвягами більше не чуємо — очевидно, вони були зовсїм приборкані 6).
Спокійні відносини з польськими князями, уставлені в останнї часи Данила, були нарушені скоро по його смерти зовсїм без причини. Декотрі слуги Шварна пристали були до походу Литви на землї Болєслава краківського, і з сього вийшла погранична війна 1266 р., де брав участь окрім Шварна ще й Василько з сином. Щоб покінчити її, Болєслав запросив Василька на з'їзд, і Василько був поїхав, але на дорозї довідав ся, „що Ляхи учинили лесть” — як раз на той час впали до Белзької землї й почали палити села. Василько звернув ся на них, і сильно понищив їх, але слїдом Шварно погнавши ся за ними, з великим полком, напав на них в дуже невигіднім, тїснім місцї (нарЂчахуть ся Ворота тЂснотою своєю), де не міг ввести до бою цїлого свого війська, й сильно потерпів. По сїй нещасливій для Руси битві відновлено згоду, і вона стояла до самої смерти Болєслава 7). Романовичі навіть помагали йому в боротьбі з шлезькими князями, в 1273 р. Припадковий і спорадичний характер мав похід Володимира на Мазовше, на землї Конрада — за той пограбований хлїб, бо взагалї Василько стояв з Конрадом в приязних відносинах, і вони слїдом відновили ся і по сїм конфлїктї 8).
Важнїйший характер прибрали відносини по смерти Болєслава. З ним скінчила ся старша, краківська лїнїя потомства Казимира Справедливого. Властолюбний й енерґічний Лев задумав здобути собі краківське князївство й виступив перед краківськими панами з своєю кандидатурою, але вона не була прийнята: ”по смерти в. кн. Болеслава, оповідає лїтописець, не було князя в Лядській землї (розумій — в Малій Польщі), і захотїв собі сеї землї Лев, але бояре були сильні — вони не дали йому землї” 9). Краківським князем вибрано старшого репрезентанта молодшої (мазовецької) лїнїї Лєшка Чорного.