Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Його особисті прикмети мають богато привабного, але також і його чесноти не в однім побільшені в традиції. Його ославлена добродушність і вирозумілість, безперечно, були дуже часто тільки вирахованнєм: він не мстив ся на своїх ворогах тодї, коли уважав се ризиковним для себе, але не здержував своєї пімсти, коли чув за собою силу (нпр. побиваннє невільників в Ярославській битві). Його немилосердне поступованнє з репрезентантами против-князївського руху (з болоховськими городами, з Возвяглянами) змушує історика бути дуже здержливим в похвалах його добродушности, хоч зробити закиду якоїсь спеціальної нелюдськости йому також не можна. Його хвалене „братолюбиє” дїйсно могло дивувати сучасників, але тільки супроти звичайних княжих усобиць. Була в нїм рицарськість — відвага, певне понятє чести, відраза до нечесного підступу, але сей рицарський дух взагалї був широко розвинений між українськими князями.
Примітки
1) Іпат. c. 560.
2) Декотрі дослїдники (пор. Дашкевич Княженіе Даніила c. 140) думають, що причиною конфлїкту була коронація Данила, а розпочав ся він походом Куремси на Понизє. Я думаю, що слова лїтописи про рати держані Данилом з Куремсою вказують на якусь іще попередню війну між ними, бо пізнїйші походи Куремси Данило досить іґнорує. Думаю, що й самий стиль лїтописного оповідання про похід Куремси на Понизє — ex abrupto, без всякого пояснення, вказує, що конфлїкт Данила з Татарами став ся перед тим іще. У всякім разї напад Куремси на Понизє, хоч стоїть в лїтописи по коронації, мусїв стати ся перед нею, див. аналїзу лїтописного оповідання в моїй Хронольоґії с. 37.
3) Се була пізня осїнь (бывшю роскалью) найправдоподібнїйше 1252 р. — Хронольоґію с. 38.
4) В виданню Галицько-волинської лїтописи 1871 р. стоїть „яша МилЂя баскака”, без означення всяких вариянтів, так як би у всїх кодексах однаково читало ся. Тим часом у виданню 1843 р. читаєть ся: „яша милЂя и баскака” і в примітках означено, що сього и бракує в Іпатськім кодексї, так як би в Хлєбнїковськім і списанім з нього Єрмолаївськім було се и. Дїйсно, Карамзін, що мав Галицько-волинську лїтопись в Хлєбнїковськім кодексї, цитуючи сей уривок лїтописи, пише „МилЂя и баскака” (IV прим. 102). Очевидно, в Хлєбнїковськім кодексї дїйсно так стоїть, і ся історія показує тільки, як виданнє 1871 p., з котрого мусимо користати, далеке від певности. З новійших дослїдників боронить сеї лекції (з и) Молчановський (Очеркь извЂстій о Подольской землЂ с. 151-2), широко обговорюючи взагалї сей епізод. Я теж уважаю сю лекцію правдоподібнїйшою, але тільки з стилїстичних причин, тому що за словами: „яша МилЂя (и) баскака” в лїтописи читаємо: и приведе Левъ МилЂя къ отцю си”, а дальше про Милїя говорить ся заіменником (єму). Повтореннє імени Милїя було б безпотрібним тут, коли б мова все йшла тільки про нього, і баскаком був таки ж він.
5) Іпат. c. 526-7, 1241 рік.
6) Sane nuper carissimo in Christo filio nostro rege Ruscie illustri, quem loci vicinitas suorum secretorum plerumque reddit participem, per litteras suae accepimus referente, prefatos Tartaros fore paratos ad delendas reliquias, quos divina benignitas... ab ipsorum manibus liberavit, et ipsius vicinia christinitatis vesano spirititu, nisi Deus restiterit, conconculcanda — Theiner Mon. Pol. I ч. 107. Булї видані 14/V, значить Данило алярмував папу скоро по походї Куремси на Понизє.
7) Іпат. c. 555 (1254 р.).
8) Іпат. c. 556.
9) Іпат. c. 557.
10) Іпат. c. 560-5, Воскр. І. 162. Про похід на Польщу — річні записки польські в Monumenta Poloniae hist. II. 839, III, 73, 133, 307 і ин. і Великопольська хронїка ibid. II c. 585-6 (тут між участниками похода хибно названо й самого Данила; руські князї підступом видають Сандомир Татарам). Спеціальна розвідка Уляновского — Drugi napad Tatarów na Polskę (Rozpr. hist.-fil. wydz. XVIII), також Semkowicz Kryt. rozbiór c. 279 (хронольоґія).
11) Див. мою Хронольоґію c. 44-5. Польські записки датують смерть Данила 1266 роком — Monumenta Poloniae II 840, III c. 48, 171, але мабуть через атракцію: звістка про смерть Данила була звязана з походом Шварна на Польщу, що став ся 1266 р. В декотрих річниках потім її віддїлено і навіть поставлено по походї Шварна.
12) Іпат. c. 570.
Наступники Данила — становище Василька, його смерть. Відносини до Литви, Шварно в. кн. литовським: війни з Ятвягами. Відносини до Польщі; пляни Льва на краківський стіл, друга окупація Люблина. Відносини до Угорщини; слїди здобутків за Карпатами. Відносини до Орди; залежність від неї Галицько-волинської держави — її прояви; татарські спустошення. Лев Данилович і Володимир Василькович — їх характеристика; тестамент Володимира; заходи Льва і Юрия; Мстислав Данилович волинським князем.