Євангелія від Ісуса Христа

Так, ніби їй мало було тієї нечестивої жорстокості, з якою вона протягом більш як сімдесятьох років владарювала над народом юдейським, Римська імперія вирішила, посилаючись на розкол стародавнього царства Ірода, влаштувати ще один перепис населення, але цього разу від людей не вимагали йти переписуватися в ті краї, де вони народилися, щоб не занедбувався обробіток полів, не занепадала торгівля й не виникали всілякі прикрі незручності непорозуміння, як то було у випадку з Йосипом і його родиною. Новий метод перепису полягав у тому, що переписувачі ходили від села до села, від міста до міста, скликали на головний майдан або у відкрите поле всіх чоловіків, що там проживали, і тих, котрі мали родини, й одинаків, і під охороною озброєної варти вони підходили до кожного з пером у руках і заносили до списків його ім’я, відомості про його статки, ремесло та розмір податків, які він сплачував. Не варт і згадувати про те, що населення цього краю завжди дивилося на таку діяльність неприхильним оком, і то не тільки тепер, досить пригадати, що говориться у Святому Письмі про невдалу ініціативу царя Давида, коли він наказав Йоаву, головнокомандувачу свого війська, щоб той зробив перепис населення Ізраїлю та Юдеї, звернувшись до нього з такими словами: Обійди всі племена Ізраїлю, від Дану й до Вірсавії, і зроби повсюди перепис населення, щоб я знав, скільки в мене підданих, а що слово царя — закон, то Йоав змовчав про свої сумніви, скликав військо, і його воїни взялися за діло. До Єрусалима вони повернулися лише через дев’ять місяців і двадцять днів, і Йоав подав цареві списки Його підданих, сумлінно зроблені й ретельно перевірені, і з’ясувалося, що в Ізраїлі проживають вісімсот тисяч чоловіків, придатних для військової служби, а в Юдеї — п’ятсот тисяч. Проте, як усім відомо, Бог не любить, щоб хтось рахував Його людей замість Нього, а надто якщо ці люди належать до народу, який Він сам назвав своїм улюбленим, а тим більше, коли йдеться про Рим, що, як нам відомо, перебуває під владою облудних богів і облудних правителів — по-перше, ці їхні боги не існують, а по-друге, хай навіть вони наділені якимсь примарним існуванням, адже мають своїх шанувальників, та позаяк ці шанувальники поклоняються чомусь безглуздому й нереальному, то вже цим вони доводять своє лукавство і свою нікчемність. Та облишмо поки що Рим і повернімося до царя Давида, у якого саме в ту мить, коли воєначальник його війська став читати йому списки, серце стиснулося тривожним передчуттям, та було вже пізно каятись, і він спромігся лише сказати: Скоїв я великий гріх, віддавши такий наказ, але прости, Господи, рабові своєму його провину, бо вчинив він її з невігластва, а потім сталося так, що пророк на ім’я Ґад, який був ясновидцем царя й, так би мовити, посередником між ним і Всевишнім, прийшов до Давида наступного ранку, коли цар тільки прокинувся, і сказав: Господь послав мене, щоб я тебе запитав, що ти волієш мати: три роки голоду у своїй країні, три місяці, протягом яких ти терпітимеш поразки від ворогів, чи три дні моровиці, яка пустошитиме твій край. Давид не здогадався запитати у пророка, скільки людських життів забере кожне лихо з тих, які він назвав, і подумав, що за три дні навіть від моровиці не зможе загинути стільки народу, як за три місяці від війни або за три роки від голоду. Нехай буде воля Твоя, Господи, насилай на мій край моровицю, сказав він. І Бог наслав моровицю, й від неї вимерло сімдесят тисяч людей, не рахуючи жінок і дітей, яких, за звичаєм, до уваги не брали. Зрештою, Господь змилосердився й припинив моровицю після того, як Йому спорудили вівтар, але ті, хто помер, померли, чи Бог просто про них забув, чи воскрешати стільки людей було для Нього проблемою, чи, як імовірно припустити, їхню спадщину було вже поділено і тривали запеклі суперечки щодо її поділу, бо навіть народ, який перебуває під особливим заступництвом Бога, не має звичаю відмовлятися від свого добра, а надто коли йдеться про добро, нажите цілком законним способом, потом і кров’ю, тяжкою працею або доблестю в битвах, то байдуже, як воно було набуте, головне — результат.