Темна вежа. Темна вежа VII

— Отже, якщо ви, хлопці, тепер володієте пустищем, то вам належить і троянда, — підсумував Джон.

— Троянда належить корпорації «Тет», — уточнив Едді. — Корпорації, в якій ти скоро обійматимеш посаду виконавчого віце-президента.

Та очевидячки, перспектива такого стрімкого кар’єрного злету не вразила Джона Каллема.

— Діпно має скласти документи про злиття і легалізацію корпорації «Тет», — сказав він. — Потім ми йдемо до того Мозеса Карвера і переконуємо його пристати на нашу пропозицію. І хоч це буде не так просто… — Не таааак проосто… — …але ми зробимо все, що зможемо.

— Почепи тітоньчиного хрестика собі на шию, — сказав Роланд, — і коли зустрінешся з сеєм Карвером, покажи йому. Можливо, тобі доведеться подолати довгий шлях, щоб переконати його у своїй правоті. Але найперше ти маєш зробити це.

Дорогою з Бриджтона Роланд спитав у Едді, чи може він пригадати якусь таємницю — байдуже, якщо вона буде навіть дрібною, — що єднала Сюзанну та її хрещеного батька. Виявилося, що про один такий секрет Едді справді відомо, і тепер він вражено почув Сюзаннин голос, який промовляв з хрестика, що лежав на сосновому столі Діка Бекгардта.

— Ми поховали Пімзі під яблунею, щоб він міг споглядати, як опадає навесні цвіт, — сказав її голос. — А татко Моз попросив мене більше не плакати, бо Господь вважає, що довго побиватися за своїм улюбленцем…

Тут слова почали стихати, спершу до неясного бурмотіння, потім настала тиша. Проте Едді пам’ятав решту, тому повторив:

— «…довго побиватися за своїм улюбленцем — це гріх». Татко Моз сказав їй, що вона може час від часу приходити на могилу до Пімзі й шепотіти «Будь щасливий на небесах», але нікому про це не розповідати, бо священики не схвалюють думки про те, що тварини теж потрапляють у рай. І вона тримала це в таємниці. Мені єдиному розповіла. — Едді гірко всміхнувся, ймовірно, згадуючи це зізнання в темряві після сексу.

Джон Каллем широко розплющеними очима подивився на хрестик і перевів погляд на стрільця.

— Це що таке? Якийсь диктофон? Диктофон, га?

— Це сіґул, — терпляче пояснив стрілець. — Він може допомогти тобі з Мозесом Карвером, якщо він виявиться, як каже Едді, «віслюком упертим». — Стрілець злегка всміхнувся. Цей вираз був йому до вподоби. Він його розумів. — Начепи на себе.

Але Каллем не одразу взяв хрестика. Вперше за весь час їхнього знайомства (включно з тим, коли їх поливали кулями в універсальному магазині) він здавався вибитим з колії.

— Це магія? — спитав він.

Роланд роздратовано знизав плечима, наче хотів дати Джону зрозуміти, що це слово в їхній ситуації не дасть їм жодної користі, і просто повторив:

— Начепи його.

Обережно, немов боячись, що хрестик тітоньки Таліти може раптом розжаритися й лишити на його шкірі глибокий опік, Джон Каллем зробив те, про що його просили. Потім нахилив голову, щоб подивитися на нього (на мить видовжене обличчя янкі набуло смішного бюргерського подвійного підборіддя), а потім сховав собі за пазуху.