Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Джон Каллем сів за стіл з полірованої сосни, зняв капелюха і тримав його в правій руці. Він серйозно глянув на Роланда й Едді.
— Як для тих, хто недавно познайомився, ми з вами збіса добре один одного знаємо. Вам так не здається?
Вони закивали. Едді все очікував, коли ж надворі здійметься вітер, але світ досі тамував подих. З усього було видно, що буря розгуляється пекельна.
— Так знайомляться в армії, — сказав Джон. — Під час війни. — Ааа-рмії і вііійни прозвучало занадто по-янківському. — Як і завжди у тяжку хвилину, напевно.
— Еге ж, — погодився Роланд. — Стрілянина зближує, як ми кажемо.
— Справді? Що ж. Я знаю, ви хочете мені щось розповісти, але перед тим я маю дещо вам сказати. І якщо вас це не звеселить, тоді я розцілую свиню.
— А що таке? — зацікавився Едді.
— Кілька годин тому шериф Елдон Ройстер заарештував у Обурні чотирьох парубків. Здається, вони хотіли тихцем проїхати повз поліцейську заставу на лісовій дорозі, а натомість нарвалися на неприємності. — Джон знову вклав файку до рота, витяг з нагрудної кишені сірника і приклав його до нігтя великого пальця. Але запалив не одразу, якийсь час просто тримав. — А скрадалися вони тому, що везли з собою чимало зброї. Автоматів, гранат, а ще трохи тої вибухівки, С-4. І серед них був бандюк, про якого ви згадували, — Джек Андоліні. — З цими словами він нарешті чиркнув сірником об ніготь.
Едді впав на строгий шейкерівський стілець[27] сея Бекгардта, задер голову до кроков стелі й розреготався. Ніхто так не вмів сміятися, як Едді Дін, відзначив про себе Роланд. Принаймні відтоді, як Катберт Олґуд пішов на галявину.
— Красунчик Джек Андоліні сидить у сільській буцегарні штату Мен! — вигукнув він. — А щоб я скис! Якби ж то мій брат Генрі був живий і зміг це побачити.
Отоді Едді й зрозумів, що, напевно, в той час Генрі таки був живий. Принаймні якась його версія. Якщо, звісно, брати Дін у тому світі існували.
— Угу, я так і думав, що вам сподобається, — проказав Джон, втягуючи полум’я сірника, що швидко звуглювався, до своєїлюльки. Очевидячки, його це теж потішило. Він так широко всміхався, що тютюн ніяк не міг зайнятися.
— Боже мій, Боже. — Едді витер заплакані очі. — Та це ж подія дня. Хоча яке там дня — цілого року.
— У мене є для вас ще дещо, — сказав Джон, — але наразі облишмо це. — Файка нарешті розгорілася, і він задоволено відкинувся на спинку стільця, поглядаючи на мандрівців, чужинців, яких зустрів раніше того дня. Чоловіків, чиє ка тепер переплелося з його власним, на гірше то було чи на ліпше. — Зараз я хотів би вислухати вашу розповідь. І взнати, що від мене вимагатиметься.
— Джоне, скільки тобі років? — спитав Роланд.
— Я ще не такий старий, щоб відправитися на той світ, — дещо прохолодно відповів Джон. — А тобі, друзяко? Скільки разів тебе тягали за вуха?
Роланд усміхнувся, і ця усмішка означала: натяк зрозумів, змінимо тему.
— Едді говоритиме за нас обох, — сказав він. Так вони вирішили дорогою з Бриджтона. — Моя розповідь була б задовгою.
— Як скажеш, — кивнув Джон.
— Нехай Едді розповість рівно стільки, скільки йому дозволить час, тоді ми обидва скажемо, що нам потрібно від тебе, і якщо ти погодишся, він дасть тобі одну річ, аби відвезти чоловікові на ім’я Мозес Карвер… а я дам іншу.
Поміркувавши над цим, Джон Каллем кивнув. І повернувся до Едді.
Едді глибоко вдихнув.
— Перше, що ти маєш знати… парубка, якого ти бачиш тут разом зі мною, я зустрів, коли летів з Насау на Багамах до аеропорту Кеннеді в Нью-Йорку. У той час я був наркоманом, сидів на героїні, як і мій брат. А на тому літаку перевозив вантаж кокаїну.
— І коли ж то було, синку? — поцікавився Джон Каллем.
— Влітку тисяча дев’ятсот вісімдесят сьомого.
Вони побачили, як на обличчі Джона Каллема з’явився вираз подиву, але без тіні недовіри.
— То ти справді з майбутнього! Це ж треба таке! — Він нахилився вперед, у пахучу хмару диму. — Синку. Розповідай свою історію. І гляди жодного слова не пропусти.
27
Стілець з високою спинкою.