П'ятеро поросят

Явна неврастенічка. І все ж десь у глибині мого мозку наполегливо билася думка, що Мередіт міг помилитись. А можливо, там порався хтось із слуг, перекинув пляшку і не насмілився про це зізнатися. Бачте, трунок здається справою настільки мелодраматичною, що навіть не віриться, поки щось не станеться.

Я поглянув на годинник. Було вже пізно. Ми з Анжелою мали поспішати, щоб встигнути на обід. Всі уже сиділи за столом, тобто всі, окрім Еміаса, який залишився в саду працювати над картиною. Для нього це було цілком природно, звично. Я вирішив, що він чинить досить мудро — обід був би для нього обтяжливим. Ми пили каву на веранді. Хотілося б детальніше пригадати, якою була і що робила Керолайн. Вона зовсім не здавалася схвильованою. Спокійна, трохи опечалена, — таке у мене склалося враження. Бісова жінка! Що не кажіть, а це диявольська затія — спокійно отруїти людину. З таким спокоєм і самопочуттям!.. Вона встала і сказала, що віднесе Еміасові каву. Зробила це звичайнісіньким чином. А вона ж знала, напевне знала, що в цей час він уже мертвий. Мадемуазель Уільямс пішла з нею. Не пригадую, чи було це бажання Керолайн. Скоріше усього, що так. Вони пішли удвох. Незабаром подався і Мередіт. Я саме придумав причину, аби відправитися слідом за ними, як раптом побачив, що брат повертається бігом. Обличчя його було сіре, голос поривчастий: «Треба покликати лікаря, негайно! Еміас…» Я зіскочив: «Він серйозно хворий, смертельно?!» Мередіт відповів: «Боюся, що він мертвий». Я забув на мить про Ельзу, яка раптом скрикнула, ніби від удару. Вона закричала: «Мертвий, мертвий!..» — і побігла. Досі я не знав, що можна так бігати.