П'ятеро поросят
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: «Донбас»
- ISBN: 5-7740-0381-7
- Переводчик: Ю. Лившиць
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «П'ятеро поросят». Краткое содержание книги:
Мередіт наближався з протилежного берега, налягаючи на весла. Він прив'язав човен і став підніматися сходинками. Був дуже блідий і стурбований. «Твоя голова краща, Філіпе, що я повинен робити? Цикута дуже небезпечна». — «Ти впевнений, що вона зникла?» Мередіт завжди був дуже розсіяний, можливо, тому я й не зреагував на все це з належною серйозністю. Він сказав, що цілком переконаний. Попереднього дня пляшка була повна. Я ще перепитав: «І ти не уявляєш, хто міг це зробити?» Він відповів — ні і запитав, що про це думаю я, чи не міг, мовляв, зробити це хтось із слуг. Я сказав, що можливо, але малоймовірно. Адже двері там завжди були замкнені. «Завжди», — сказав він. А потім почав щось базікати про вікно, яке помітив знизу десь відчиненим. Хто б міг туди зайти? «Випадковий злодій?» — запитав я його скептично. «Мені здається, Філіпе, — сказав він, — що тут значно серйозніше щось».
Він допитувався, що я думаю про цей випадок. Я відповів, що коли він упевнений у своїй здогадці, то, мабуть, трунок узяла або Керолайн, щоб отруїти Ельзу, або ж Ельза, щоб позбавитися Керолайн і полегшити своє кохання.
Голос Мередіта затремтів. Він сказав, що мої передбачення абсурдні, мелодраматичні і не можуть бути правильними. «У всякому разі, — сказав я, — трунок зник. Яке твоє пояснення?» Зрозуміло, він не міг пояснити. Він, по суті, думав так само, як і я, але не мав сміливості назвати речі своїми іменами.
Мередіт запитав знову: «Що нам робити?» І я, телепень, йому відповів: «Треба серйозно подумати». Ти, мовляв, повідом усіх про зникнення цикути або відведи Керолайн убік і звинувать її у крадіжці. Якщо переконаєшся, що вона не замішана в цій справі, зроби так і з Ельзою. Мередіт вигукнув: «Така дівчина, як вона?.. Не може бути!»
Мовчки підіймалися стежкою до будинку. Саме обходили «сад-батарею», коли почувся голос Керолайн. Я подумав, що, можливо, вони сперечаються утрьох. Насправді ж вони говорили про Анжелу. Керолайн протестувала: «Це надто жорстоко в ставленні до дівчини». Еміас щось відповів роздратованим тоном. Потім ворота саду відчинились — якраз, коли ми були проти них. Еміас, побачивши нас, здавалося, зніяковів. Вийшла Керолайн. «Доброго дня, Мередіте, — сказала вона. — Ми оце обмірковували питання стосовно відправки Анжели до школи. Я не зовсім упевнена, що це їй так необхідно». — «Не роздмухуй ти цієї справи, — сказав Еміас. — Все буде добре. Одною бідою менше»…
На стежці від будинку з'явилася Ельза. В руках у неї був червоний джемпер. Еміас буркнув до неї. «Ходімо! Я не хочу втрачати часу». Він повернувся до мольберта. Я помітив, що він злегка похитується, і подумав, чи часом не випив чогось. Це було б простимо в його становищі — з усіма неприємностями і тамтешньою суєтою. Еміас промимрив: «Пиво ніби окріп. Чому ми не можемо тримати тут трохи льоду?» Керолайн сказала: «Я надішлю тобі пива з льоху», Еміас кивнув: «Дякую». Затим Керолайн зачинила хвіртку «саду-батареї» і піднялася з нами. Ми влаштувалися на веранді, а вона пішла в будинок. Хвилин за п'ять Анжела прийшла з кількома пляшками пива і склянками. День був надто паркий, і ми дуже зраділи, побачивши пиво. Повз нас пройшла Керолайн. В руках у неї була інша пляшка. Вона сказала, що несе її Еміасові. Мередіт запропонував, свої послуги — віднести пляшку, але Керолайн твердо сказала, що віднесе сама. Я подумав, що вона це робить з ревнощів, тому що не терпить, коли вони там удвох. Ревнощі також змусили її спуститися туди під приводом, ніби вона хоче обміркувати від'їзд Анжели.
Керолайн пішла донизу тією самою стежкою. Мередіт і я дивилися їй услід. Ми все ще нічого не вирішили, а Анжела з криком вимагала від мене, щоб я пішов з нею купатися до моря. Зрозумівши, що нам неможливо залишитися зараз наодинці, я сказав Мередітові: «Після сніданку». Він кивнув. Потім я пішов з Анжелою купатись. Ми перепливли затоку туди й назад, полежали проти сонця на скелях. Анжела була чомусь мовчазна, і це мені подобалось. Я вирішив одразу після сніданку відвести Керолайн убік і без зайвих слів звинуватити її в крадіжці цикути. Не мало сенсу доручати це Мередітові, він був занадто слабкодухий для цього. Глибше обдумавши все, я прийшов до висновку, що цикуту взяла таки вона. Ельза була надто відважна, щоб возитися з якимось трунком, Керолайн же була неврівноважена, схвильована до раптових, безрозсудних вчинків.