Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Як на мене, — сказав Василь, — то демарш поляків свідчить, що союзники Франції, розчарувавшись у двоїстій і зрадницькій політиці старшого партнера, поступово відходять од нього.
— Так, схоже на це… Мабуть, черга за іншими союзниками Франції. Цікаво, як поведуться найближчим часом Румунія, Чехословаччина і Югославія.
— Треба гадати, що й ці країни перед лицем смертельної небезпеки, не покладаючись більше на Францію, шукатимуть собі порятунку!
— і Ви, здається, недалеко від істини. Цього побоюються і на вулиці Ке д'Орсе. На жаль, розмовами нічого змінити не можна, особливо тепер, коли насуваються грізні події… Отже, прошу передати мадам Маріанні, що я маю честь запросити її на вечерю в товаристві німецького дипломата пана Ганса Вебера та його співвітчизниці фрау Ельзи Браун.
— Неодмінно передам!..
Того ж дня, увечері, стало відомо про падіння кабінету Поля Покура. Прем'єр-міністром Франції став Едуард Далад'є. Поль Покур згодився прийняти портфель міністра закордонних справ у його кабінеті.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Ельза Браун у японському халатику сиділа біля туалетного столика і старанно наводила красу на своє — гай-гай! — уже поблякле обличчя. Роздивляючись у дзеркалі свої округлі плечі, пишні груди, вона думала про те, що не втратила колишньої принадності, — інакше її не запросив би на вечерю такий серйозний чоловік, як Вебер з консульства. Вся німецька колонія в Парижі вважає цього худорлявого, ставного холостяка сухарем. Правду кажучи, він справді неговіркий і поводиться дуже гордовито. Але що з того, зате співробітники Вебера відгукуються про нього, як про людину розумну, начитану. А втім, ці його якості Ельзу, Браун мало цікавлять. Важливо інше: Ганс стрункий, міцний мужчина і, кажуть, чудовий спортсмен.
Наскільки їй відомо, Вебер досі не залицявся до жодної жінки з німецької колонії. Ото був би фурор, якби вона з'явилась на вечорі в клубі з Вебером! Скільки жінок позаздрили б їй! Багато хто лихословить на її адресу, вигадують усякі нісенітниці. Нічого гріха таїти, вона полюбляє мужчин, особливо молодих!.. А хіба всі ті матрони, що удають із себе скромниць, не согрішили б, аби мали можливість? Дай їм тільки волю!.. Взяти хоча б радникову дружину фрау Ельман, — здавалося б, уже руїна, за шістдесят, а спокусила синового товариша, зовсім хлопчиська. Про це знають усі, але мовчать. Аякже, хіба можна осуджувати дружину радника? А досить їй, Ельзі Браун, стрітися вряди-годи з молодиком, як про це одразу ж починає говорити вся колонія, — нема кому за неї заступитись і заткнути пельку плетунам. Якщо у неї буде постійний залицяльник, та ще такий, як Вебер, становище її зміниться.
Правду кажучи, запрошення Вебера повечеряти в товаристві одного приємного французького подружжя було як сніг на голову, — досі він не звертав на неї ніякої уваги, вклониться і пройде мимо, немовби вона якийсь неживий предмет, а не жінка. І раптом — це запрошення!.. А чом би й ні? Що вона, менш принадна, ніж якесь зелене дівчисько-нетяма?