Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Обід був скромний, зате вдосталь було вин різних марок і сортів. По обіді Жаннет повела Лізу в свою кімнату, а чоловіки пішли в кабінет хазяїна — покурити, випити кави, щиро порозмовляти.
— Розкажіть заклопотаному справами чоловікові, що відбувається на нашій багатостраждальній планеті? Ви ж усе знаєте! — почав Василь.
— Дещо знаю… Та ба! — далеко не все. На жаль, потішити вас нічим. — Сар'ян підвівся, мовчки пройшовся по кімнаті. Повернувшись на своє місце, сказав — Учора, четвертого січня тисяча дев'ятсот тридцять третього року — прошу вас запам'ятати цю дату! — в Кельні, в будинку банкіра фон Шредера, відбулася зустріч Гітлера з Папеном. За відомостями, які має Міністерство закордонних справ Франції, вони домовились про двосторонні спільні дії: Папен — Гітлер. Наслідків цієї змови довго чекати не доведеться — вона розчистить Гітлерові шлях до влади. Повірте мені, цей день, четверте січня, буде початком грізних для Європи, а може і для всього світу подій!
— Отже, ви вважаєте, що прихід до влади націонал-соціалістів на чолі з Гітлсром — справа вирішена?
— Так. І мені стає страшно, коли я думаю про наслідки.
— Страхом нічого не зарадиш! Розумніше було б боротися проти гітлеризму, боротися всіма можливими засобами. — Василь уважно стежив за виразом обличчя співрозмовника.
— Згоден, але як боротися — от у чому притичина? Я не міністр, не генерал, у мене нема армії. Нема навіть партії.
— Для початку ми укладемо з вами спілку для боротьби з фашизмом.
— Спілку з вами?
— Не дивіться на мене так здивовано. Краще давайте поговоримо відверто. Хочете?
— Хочу. Власне, я давно чекаю такої розмови. Чекаю від того самого дня, коли після турніру в тенісному клубі ви не схотіли сфотографуватись, побоюючись з'явитися на сторінках газет… Тоді я зрозумів, що для цього у вас є свої особливі причини.
— Насамперед ви повинні знати, що єдина моя мета — боротися проти фашизму. Звичайно, нам з вами несила перешкодити Гітлерові та його поплічникам захопити владу в Німеччині. Але знати про всі акції фашистів ми повинні, щоб допомогти тим, хто спроможний по-справжньому боротися з цим злом нашого віку.
— Чим я можу вам прислужитися?
— Насамперед згодою співробітничати зі мною, якщо ви справді хочете боротися проти фашизму.
— Хіба я, людина, що на власній шкурі зазнала всіх жахів шовінізму й фанатизму, можу не хотіти боротися проти фашизму!.. Я готовий. Але як конкретно я співробітничатиму з вами?
— Ви зробите велику послугу, якщо погодитеся інформувати мене про події в Німеччині і ставити до відома про наміри французьких правлячих кіл щодо німецьких справ.
— Згоден, — журналіст кивнув головою. — А ще?
— Дозвольте, якщо, звісно, це не завдасть вам клопоту, час від часу послугуватися вашим будинком.
— Навіщо?
— Щоб зрідка зустрічатися тут з потрібними людьми, готувати пошту для певних адресатів, мати у виняткових випадках на день або два, не більше, схованку для моїх співробітників. Повторюю, якщо це вам не завдасть клопоту…
— Послугуйтеся скільки вам завгодно! Єдине, чого б мені хотілось, — робити все так, щоб не викликати підозр ні в кого, навіть у Жаннет, яка не тільки байдужа до політики, але й боїться її!
— Ваш будинок стоїть осібно. Я помітив, що садок захищає його од цікавих поглядів сусідів, особливо влітку. У вас нема навіть постійної служниці. Нарешті, у вас порожній цілий поверх. Ідеальніші умови для роботи важко й уявити. Ви могли б віддати мені в оренду верхній поверх. Я сам чи з дружиною — ми б приїжджали сюди на день, на два подихати свіжим повітрям. До речі, такі взаємини між нами зняли б з вас будь-яку відповідальність. Мало там що можуть робити пожильці?
— План ваш мені подобається. Я охоче віддам вам в оренду частину будинку. Дружина сумує на самотині, до того ж вона дуже симпатизує мадам Кочековій. Моя вам порада: не поспішайте, зважте все ще раз. Нехай і між жінками зміцніє взаємна дружба.
— Мати з вами справу просто задоволення! Поспішати не будемо. Ще одне запитання: скажіть, чи варто залучити до цього Вебера?
— Вебер ненавидить фашизм. Я мав можливість пересвідчитися в цьому.
— А не може бути так, що він, прикриваючись антифашизмом, виконує тут завдання певних органів і намагається здобути довір'я у справжніх антифашистів?
— Я не такий уже простодушний, як, можливо, це здається, — осміхнувся Сар'ян. — Ще раз підтверджую, що порядність Ганса Вебера поза сумнівами!