Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
- Автор: Кошута Владимир Алексеевич, Підпалий Валерій
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #84
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84». Краткое содержание книги:
Після випуску Тальяферо дістав призначення на Місяць, Райгер — на Цереру, а Каунас — на Меркурій. І тільки Вільєрс залишився довічним в’язнем Землі.
Вони намагалися висловити йому свої симпатії та співчуття, але Вільєрс відштовхнув їх з огидою. Він не тільки вилаяв їх, а й почав клясти. А коли Райгер не витримав і пригрозив йому кулаком, Вільєрс дико зарепетував, накинувся на нього і розтовк йому носа.
Певно, Райгер не забув цього, бо й тепер обережно погладжував свого носа пальцем.
Пооране зморшками чоло Каунаса скидалося на пральну дошку.
— Вільєрс тут, на Конвенті, ти маєш знати це. Він зупинився у цьому ж готелі, в чотириста п’ятому номері.
— Бачити його не хочу, — відрізав Райгер.
— А він хоче зустрітися з нами і, мабуть, уже піднімається сюди, бо сказав, що прийде о дев’ятій. Вільєрс може з’явитися тут першої-ліпшої хвилини.
— В такому разі, — заявив Райгер, — якщо ви несповна розуму, я змушений вийти. — Він підвівся.
— Зачекай хвилинку, — зупинив його Тальяферо. — Що ж тут такого, коли ми зустрінемося з ним?
— Ця зустріч — безглузда, бо він шаленець.
— Ну то й що? Не можна бути таким дріб’язковим. Чи, може, ти злякався його?
— Злякався? — зневажливо перепитав Райгер.
— Тоді ти просто нервуєш. Невже у тебе є для цього якась причина?
— Я зовсім не нервую, — відказав Райгер.
— Охоче тобі вірю. Ми всі відчуваємо якусь провину перед ним, хоч за те, що з ним сталося, ми не відповідальні, — додав Тальяферо, добре розуміючи, що всі ці слова — тільки чергова спроба виправдатись перед самим собою.
Цієї миті біля вхідних дверей пролунав дзвінок, і всі троє мало не підскочили. Рвучко повернувшись, вони тривожно втупились у двері, наче то був бар’єр, що захищав їх од Вільєрса.
Двері відчинились, і ввійшов Ромеро Вільєрс. Усі вимушено підвелись, вітаючи його, та так і лишилися стояти — в загальному замішанні ніхто не подав йому руки.
Вільєрс зміряв їх злісно-насмішкуватим поглядом.
“Як він змінився”, — подумав Тальяферо.
Це була правда. Ромеро весь наче якось поменшав. Він зсутулився і, здавалось, став набагато нижчий. Волосся на голові було зовсім рідке, а під морхлою шкірою рук випиналися покручені синюваті вени. Вигляд у нього був зовсім хворобливий. Здавалось, ніщо не нагадувало колишнього Вільєрса, хіба що звичка прикривати очі рукою, наче від сонця, коли він уважно до чогось приглядався, та його монотонний баритон.
— Друзі, — нарешті озвався Вільєрс. — Мої невтомні космічні товариші! Як давно ми не бачились.
— Привіт, Вільєрсе, — відповів Тальяферо. Вільєрс глянув на нього.
— Як поживаєш, Тальяферо?
— Непогано.
— А ви? — звернувся він до Каунаса та Райгера.
Каунас спромігся лише кволо усміхнутись і прошепотіти щось невиразне, а Райгер відповів різкувато:
— Все гаразд, а що тут скоїлось?
— Як там воно на Церері, сердитий Райгере?
— Усе було нормально, коли я відлітав. А як тут, на Землі?
— Це ви побачите самі, — промовив Вільєрс, і в голосі його відчувалась якась напруженість. — Сподіваюся, ви прибули на Конвент послухати мою доповідь, яку я маю зробити післязавтра.
— Твоя доповідь? Що то за доповідь? — запитав Тальяферо.
— Я ж писав вам усім про це. Про мій метод миттєвого переміщення маси у просторі.
Райгер криво посміхнувся.
— Так, ти писав. Але нічого не згадував про доповідь і, наскільки я пригадую, тебе навіть нема у списку промовців. Я не пропустив би твого прізвища, якби воно там було.
— Ти маєш рацію. Мене справді нема у списку промовців. Ба, я навіть не подав короткого викладу доповіді для публікації.
Вільєрс аж почервонів від збудження, і Тальяферо спробував заспокоїти його:
— Не переймайся так, Вільєрсе. Тобі, мабуть, не можна так хвилюватись.
Вільєрс повернувся до нього, презирливо скрививши губи:
— Вельми вдячний за увагу, але не турбуйся, моє серце витримає.
— Послухай, Вільєрсе. Якщо ти не записався на виступ, — почав був Каунас, проте Вільєрс не дав йому закінчити.
— Ні, це ви послухайте. Я чекав десять років. Ви мали змогу працювати у космосі, а я мусив працювати тут, на Землі, і все-таки я досяг більшого, ніж будь-хто з вас. Ба, я зробив більше, ніж ви всі разом узяті.
— Припустімо, це так, — спробував утрутитись Тальяферо, та Вільєрс вів далі:
— І тепер мені не потрібні ваша ласка та співчуття. Вагомість моєї роботи засвідчить Мендель. Сподіваюсь, ви чули про Менделя? Це керівник відділу астронавтики Конвенту, і саме йому я демонстрував можливість трансференції маси — миттєвого переміщення маси у просторі. Щоправда, прилад був не досить досконалий і згорів зразу ж після експерименту, але… ви слухаєте мене?