Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
- Автор: Кошута Владимир Алексеевич, Підпалий Валерій
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #84
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84». Краткое содержание книги:
5
— Координаторе Ролл! Суд Вищої Ради Координаторів розглянув вашу справу і ухвалив: ви звинувачуєтесь у проведенні небезпечного експерименту. Водночас суд враховує, що в даному разі не було свідомого бажання завдати шкоди розумним мешканцям планети.
— Нерозумним.
— Розумним. Далі. Враховуючи вищесказане, суд присудив увільнити вас від будь-яких робіт, пов’язаних із створенням просторово-часового тунелю.
— На який час?
— На три галактичних роки.
— Ого! Що ж я робитиму?
— Вища Рада Координаторів доручає вам скласти докладний словник тубільної мови, який згодом знадобиться для контакту.
— Але я не хочу цим займатись!
— Не перебивайте. І не забувайте, що це покарання. Ваше бажання в даному разі до уваги не береться.
— Я заперечую!
— Заперечення не приймаються. Це ще не все. Вас зобов’язують виправити те, що ви накоїли. Це можливо?
— Так.
— Якнайшвидше зняти блокування і розкапсулювати транспортні засоби мешканців планети, котрі попали в силову сферу. Вам зрозуміло? Тоді негайно беріться до роботи. Це все.
6
— Мир вам, капітане, — у матроса було таке пісне обличчя, що Ван-Страатена занудило.
Але він стримався і сказав, милостиво усміхаючись:
— Не капітан, любий брате мій, а покірний брат Ван-Страатен. Треба було давно позбутися колишніх звичок. Чи молилися ви сьогодні, брати, про спасіння наших душ?
— Цілу ніч, брате, — матрос із видимим зусиллям поборов важке зітхання. — Як і всі попередні ночі.
— Господь колись почує наші молитви. Треба тільки набратися терпіння і покірно чекати.
— Ми чекаємо, брате Ван-Страатен. Господь покарав нас за гріхи, примусив бродити по морях примарами. Господь і пробачить нам. Ми не ремствуємо.
“Еге, не ремствуєш ти, сучий сину, — подумав Ван-Страатен. — Ой, господи, даруй мені гріхи”.
Він вийшов на палубу і, побачивши матросів з непокритими головами, врочисто перехрестився.
— Брати! — гримнув він. Роки мандрувань і наполегливе співання молитв так і не змогли придати його голосу відтінку єлейності. — Ось і ще один день божої кари позаду. Скільки їх буде, нам невідомо. Але ми… — він не доказав. Судно гойднулось і важко впало в яму між хвилями. Солоні бризки вдарили Ван-Страатена в обличчя.
— Що… це? — розгублено запитав один із матросів.
— Що?! — радісно закричав Ван-Страатен. — А те, баранячі ваші голови, що наші молитви нарешті дійшли до того, кому вони призначались! І якщо ви хочете побачити берег, то по місцях, діти мої, стонадцять чортів вам у пельку! Ставте вітрила!
…Моряки великих океанських лайнерів, які стояли в Антверпені, отетеріло дивилися, як швартувався дивовижний трищогловий бриг. А Ван-Страатен, ступивши нарешті на рідний берег, подумав: “І все-таки я обігнув цей триклятий мис. Тричі обігнув. Виграв заклад, — він тяжко зітхнув. — Тільки з кого я тепер його одержу? Е-ех!.. А все мій язик”.
І, гірко ремствуючи на долю, колишній Летючий Голландець поплентався до найближчої пивниці. У голові йому гуло з тривікового похмілля.
Айзек Азімов
ЦЯ СМЕРТНА НІЧ
Повість
Частина 1
Їхня зустріч скидалася на звичайну товариську вечірку, яка, щоправда, не відзначалася веселістю, та навряд чи хтось міг би передбачити, що вона затьмариться трагедією.
Едвард Тальяферо — він нещодавно прилетів з Місяця, але вже встиг змінити гравітаційне взуття на звичайне — зустрівся зі своїми колишніми однокурсниками у номері Стенлі Каунаса. Каунас зразу ж підвівся йому назустріч і привітався з деякою запобігливістю. Натомість Батерслі Райгер залишився сидіти і лише кивнув.
Тальяферо обережно опустив на кушетку своє масивне тіло, вагу якого він зараз добре відчував. Він навіть трохи поморщився, скрививши товстогубого рота, облямованого чорним волоссям, яке буяло не тільки /над губою та на підборідді, а й на щоках.
Вони вже бачилися сьогодні, але в цілком офіційній обстановці й тільки тепер уперше залишились на самоті.
— І треба ж, щоб отаке сталося, — сказав Тальяферо, — адже це перша наша зустріч за десять років. Перша за весь час після випуску.
Райгерів ніс конвульсивно сіпнувся. Його було розбито якраз перед випуском, і диплом доктора астрономії Райгер одержував з пов’язкою, яка спотворювала його обличчя.
— Сподіваюся, хтось здогадався замовити хоча б шампанського з цієї нагоди, — доволі сердито почав він.