Людина, що знайшла своє обличчя

Енгельбрект перший зрозумів, що повинно статися вслід за цим. Він схопив Бейлі за комір і потягнув до виходу

— Що ви хочете з ним робити? — запитав червонком, не розуміючи ще небезпеки, яка всім загрожувала.

Бейлі, продовжуючи марити, відбивався од Енгельбректа.

— Швидше нагору!.. Допоможіть мені, він став удвоє важчий! — шалено кричав Енгельбрект.

Я, Нікола і два червоноармійці підхопили Бейлі, потягли коридором, кинули в ліфт і піднялися разом з ним на площадку, де я часто розмовляв з Норою і милувався північним сяйвом, дихаючи «повітряними вітамінами».

Бейлі весь час кричав і намагався вирватися од нас.

Раптом я помітив, що з рота Бейлі вилетів клубок білої холодної пари. Тіло його почало швидко розпухати, особливо груди. Внутрішня теплота шлунка розплавила оболонки бісеринок. Повітря почало випаровуватись, і з Бейлі відбувалося те, що з глибоководною рибою, витягнутою на поверхню океану, внутрішній тиск перевищував тиск атмосферного повітря і розпирав тіло. Ще мить і…

Але Енгельбрект не став чекати цієї миті. Він схопив містера Бейлі і перекинув його тіло через поруччя.

Уже в повітрі тіло Бейлі неймовірно розпухло, а з рота шугала пара, як з відкритого паровозного клапана.

Перш ніж Бейлі долетів до снігового укосу, пролунав вибух. «Повітряні» бісеринки вибухнули. Серед білого повітря я побачив руки й ноги Бейлі, що відірвалися од тіла й летіли в різні боки. За кілька секунд біла хмара перетворилася на повітря, яке з величезною силою відкинуло нас до стіни. Але я втримався на ногах і глянув униз. До снігу долетіла тільки голова Бейлі. Все його тіло розірвало на найдрібніші клаптики і понесло невідомо куди.

Кілька хвилин ми стояли нерухомо, вражені цією незвичайною смертю. Першим порушив мовчанку Нікола.

Лопнув купець, — сказав він.

Так, «лопнув купець», лопнуло і все його повітряне підприємство.