Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
— Раніше я чекав, що вона приїде і забере мене до себе. Але спочатку вона не могла влаштуватися. Потім боялася втратити роботу. Затим вийшла заміж, а три роки тому в неї народилася Аліска. Тепер я їй зовсім не потрібний. Макс говорить, вона мене кинула. Напевно, я і в бійку поліз, тому що він має рацію, — з гіркотою сказав він.
— Ти хочеш, щоб мама тебе забрала? — зрозуміла Липочка.
— Нічого я вже не хочу. Давай не будемо про це. Її немає, і крапка.
Вони проговорили півночі. Наближався світанок, коли Липочка так само навшпиньках спустилася вниз. Перш ніж лягти спати, вона витягла Щоденник і написала ще одне бажання, вже третє за останню добу.
Наступного дня сталося аж дві події, які потрясли школу. Як завжди, у центрі уваги опинився шостий «А». Але про все по черзі.
На уроці фізкультури Вась Васьович викликав Єрмолаєва до перекладини. Ось уже другий тиждень Вася чекав, що у фізрука прокинеться милосердя. Але той залишався твердим, як залізне дерево.
— На галеру, винахіднику, — із садистською посмішкою сказав Вась Васьович. — Скільки у нас там ще залишилося? П'ятдесят дев'ять разів?
— П'ятдесят чотири, — поправив його Вася.
— Чудово! Не мине і трьох тижнів, як настане дембель.
Вася підійшов до турніка, підстрибнув і несподівано легко підтягнувся один… другий…. третій…. п'ятий раз. Він сам здивувався своїй спритності. Напевно, щоденні тренування дали свій результат. Підтягнувшись десять разів, він анітрохи не втомився. Після двадцяти підтягувань Вася мало не впав з перекладини, але не через те, що в нього вичерпалися сили, а від подиву. Він не чекав від себе такої спритності.
— Можеш же, коли захочеш. Гаразд, досить, — схвально сказав Вась Васьович і для більшої ваги свиснув у свисток.
За логікою Єрмолаєв повинен був зістрибнути з турніка, але в розумному устрої світу щось порушилося. Вася продовжував підтягуватися, наче йому приробили моторчик. Він просто згинав руки і без зусиль злітав угору, немов хтось турботливо підсаджував його знизу.
Фізрук мало не проковтнув від здивування свисток. Діти, які в цей час кидали м'ячі в сітку, забули про тренування і теж підійшли подивитися на небувале видовище. Єрмолаєв підтягувався і підтягувався, як живе втілення реклами батареї енерджайзер.
Після належних п'ятдесяти чотирьох разів Вася хотів був зістрибнути з перекладини, та ба! Його власне тіло, не порадившись з ним, вирішило піти на рекорд. Спочатку Вася здивувався, а потім запанікував. Хто знає, скільки часу триватиме ця мана?
Він уже давно перестав лічити і лише мріяв, аби настала та солодка мить, коли він зможе відчути під ногами тверду підлогу спортзалу. Ось коли він по-справжньому, до глибини душі, зрозумів Вась Васьовича, який носився на роликах, не в змозі зупинитися.
Нарешті руки у Васі розтиснулись і він легко, як тренований атлет, стрибнув униз.
— Сто разів! Єрмолаєв, скажи, що мені це не сниться, — здивовано вигукнув фізрук.
— Ні фіга собі, навіть не спітнів, — протягнув Марат Найко.
Вася не відчував утоми. Він був навіть бадьоріший і енергійніший, ніж на початку уроку.
— Ну, тезко, ти феномен. Тебе по телевізору треба показувати. Чого ж ти досі прикидався немічним? — запитав фізрук.
Вася лише знизав плечима.
Новина про подвиг Василя Єрмолаєва швидко рознеслася по школі. Навіть старшокласники приходили поглянути на небувалого силача. Всі просили Васю повторити номер на біс, але рекордсмен скромно відмовлявся. Його обтяжувала слава. Проте справа була зовсім не у скромності. Натхненний своєю небувалою силою, Вася потайки спробував повторити рекорд, але, як і раніше, безпомічною сосискою завис над землею. Добре, що ніхто не бачив його ганьби.
Єдина людина, кому Вася міг відверто розповісти про свої сумніви, була Липочка.
— Усі думають, що я крутий. А я не знаю, як це у мене вийшло, — признався він.
— Я ж казала, що тобі все удасться. Просто треба вірити у свої сили, — посміхнулася дівчинка.
Вася не пам'ятав, щоб він хоч скількись вірив у свої сили. Єдиним логічним поясненням, яке спало йому на думку, було — для занять спортом потрібне натхнення. Може, тому спортсмени і перемагають на олімпіадах?
Найважче нести тягар Васькової слави виявилося Максу Ливнєву. Дотепер він вважався в класі найбільш спортивним, але більше за дванадцять разів підтягнутися йому не вдавалося.
— Васько слабак. Споримо, він прийняв допінг? — завзято доводив Макс.