Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття

Усі ці проблеми добре розумів Девід Феруччі, експерт зі штучного інтелекту, який насамкінець очолив групу, що й створила Watson. Раніше Феруччі був керівником невеличкої групи дослідників з компанії ІВМ, діяльність якої зосереджувалася на побудові системи, здатної відповідати на запитання, поставлені у форматі природного мовлення.

Свою систему Piquant ця група виставила на конкурс під егідою Національного бюро стандартів і технології (National Bureau of Standards and Technology) — того ж самого державного управління, що спонсорувало змагання машинних перекладачів, де перемогу здобула компанія Google. У цьому змаганні системи-конкуренти мали проаналізувати конкретний комплект із близько мільйона документів і знайти відповіді на запитання, до того ж без часових обмежень. У деяких випадках алгоритмам доводилося натужно порпатися по кілька хвилин, перш ніж вони видавали відповіді [16]. Це завдання було значно легшим за гру «Ризикуй!», де ключові фрази стосувалися, здавалося б, необмеженого масиву знань і де машини мусили видавати послідовні й правильні відповіді впродовж кількох секунд, щоб мати хоч якийсь шанс встояти проти людей-гравців високого рівня.

Система Piquant була не лише незграбною й повільною (як і всі її конкуренти); вона була ще й неточною. Ця система спромоглася правильно відповісти на запитання лише в 35 % випадків — не надто разючий результат, зважаючи на те, що майже з таким же успіхом ви могли б просто вдрукувати запитання в пошуковий двигун Google [17]. Щоразу, коли команда Феруччі намагалася створити прототип системи для гри «Ризикуй!» на основі проекту Piquant, результати незмінно були невтішні. Сама думка про те, що одного дня Piquant зможе успішно виступити у фіналі «Ризикуй!» проти Кена Дженнінґса, видавалася просто сміховинною. Феруччі усвідомив, що має розпочати з нуля — і запустити великий проект, на реалізацію якого піде щонайменше п’ять років. Від керівництва ІВМ 2007 року він отримав «добро» і заходився створювати, за його ж словами, «найскладнішу інтелектуальну архітектуру за всю світову історію» [18]. Для цього він залучив ресурси з усієї компанії і зібрав команду, яка складалася з експертів штучного інтелекту як з компанії ІВМ, так і з провідних ВНЗ, зокрема Массачусетського технологічного інституту й Університету Карнеґі-Меллон [19].