Розбите дзеркало

2

Настав момент, із якого прийшло розуміння — спати не хочеться.

Лора вже давненько не жила в такому режимі. Хоч просила в Гайдука складніших завдань, аби тримати себе в формі. Але ж їхнє розв’язання не мало йти в пакеті з безсонними ночами, цілодобовою руханиною — вона віддавала перевагу внормованому робочому дню. Мозок повинен хоч якось відпочивати й відновлюватися.

Зараз же робота, з якої вона пішла п’ять років тому, хоч і встигла її полюбити, нагадала про себе темпом і ритмом.

Лора поспала пообіді, і це нічого не означало. Могла так само без проблем улягтися й доспати до ранку. Сон зник, випарувався відразу потому, як виринув Роман Жовнір. А ще точніше — потому, як Кочубей згадала його.

Вона досі не могла відповісти чи бодай натякнути собі, як чоловік, котрий відсидів у колонії чималий термін, так спритно вирахував усю компанію. Підгадав час, зібрав усіх в одному місці, вибрав зручний момент. І головне — як йому вдалося звести рахунки з кожним. Помститися за Діанине забране, а своє зруйноване життя, не залишивши слідів.

Гаразд, майже не залишивши.

Дещо Лора помітила у ванній, біля Алісиного тіла. Це підштовхнуло її зробити ще дещо, непомітне сторонньому оку. Тепер лишалося перевірити припущення, й тут і тепер не вийде. Доведеться чекати ранку. Напевне, вертатися до Києва, на відстані таке не робиться. І якщо отримає той результат, про який підозрює…

Стоп.

— Стоп, — уголос повторила Соколові.

Той куняв. Звично влаштувався на її ліжку, поки сама Лора стояла й дивилася в темряву за вікном. Почувши звернення, розклепив одне око, щось буркнув під ніс.

— Ми з тобою доведемо одне одному — Жовнір убив чотирьох людей. Дізнаємося про спосіб, яким закатрупив трьох, бо з Хитровим ніби ясно. Далі?

Сокіл розкрив друге повіко. Закректав, розпрямився й сів. Гмикнув, знизав плечима, промовисто пошкріб неголене підборіддя. Зараз був той рідкісний момент, коли Богдан Соколовський своїми манерами її дратував. Їй дійсно потрібен співрозмовник, порадник, і нічого не лишалося, як будити для цього Гайдука. Чого категорично не хотілося.

— Рада, що ми з тобою однодумці, — кинула ядуче. — Прокурор іще та мерзота. Але правильно сказав: ми залізли не в своє. Нам воно не треба. Що робити з цими знаннями — не ясно. Наші викриття нікому тут не потрібні. Справу зіжмакають раніше чи пізніше. Чи піднімемо ґвалт довкола неї? Чи доведемо — жодної містики, нічиєму бізнесу тут нічого не стане на заваді. Отже, місію виконано. З іншим нехай місцеві вошкаються.

— Ковбой, — вичавив із себе Сокіл.

— Що — Ковбой? До чого тут… — І раптом Лору осяяло. — Ну ти даєш, Бодю! Тобі треба частіше говорити! Одне слово — і в яблучко! Ми забули про пана Моругу. Він — єдиний, хто лишився в живих!

Вона схопила телефон.

Перша десять ночі, та її нічого не зупиняло. Не переймаючись наслідками, знайшла і набрала його номер. Не здивувалася, що абонент не міг прийняти дзвінок. Спершу насторожилася, стрепенулася, зробила мисливську стійку — Аліса теж не відповідала. Та й телефон Ярового був вимкнений, коли виявили труп. Це могло бути не просте вимкнення телефону на ніч, аби не турбували. Тут же подумки заспокоїла себе: схема повинна лишатися.

— Якби не ми, мертву Алісу Горностай знайшли б уранці, — сказала Соколу, той кивнув. — Чотири доби, чотири ночі. Ось інтервал між смертями. У Ковбоя є доба. Знайдемо його завтра зранку. Після всього почутого, навіть не після скарги, симпатій до Моруги жодних. Тільки ж це не значить, що ми з тобою маємо дозволити йому померти. Хоч попередити треба.

— Як хочеш, — для Богдана навіть такий короткий діалог уже був подвигом, і на тому не замовк, додав коротке: — Фейсбук.

— Точно! — вигукнула Лора. — Слухай, ти мене сьогодні радуєш! Моруга може бути в мережі!

Вона швидко ввійшла в інтернет, звідти — у соцмережу. Спершу набрала «Едвін Моруга» кирилицею. Знайшла чотирьох користувачів, та з профілів усміхалися інші фейси. Наступна спроба — латинка, і «Edvin Moruga» в ковбойському капелюсі виринув з пошуку найпершим.

Був у мережі — свідчило маленьке зелене кружальце.

— Не спить, — сказала Лора, переглядаючи стрічку. — У друзі явно не додасть, але ж непрочитане повідомлення побачить. Знаєш, чому не спить? — ковзнула поглядом на Сокола. — День народження в нього сьогодні. Чула краєм вуха, на Покрову. Єва Бортникова не встигла його привітати з тридцяткою. Така, казали, звичка в неї була, всю компанію дратувала. Нагадувала, бач, про…

Раптом тілом пробіг сильний струм.

Раз.

Другий.