Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

— Якщо не ви, то наллє шинкар! — реготав Руперт і, звертаючись до мене, стверджував, що нема нічого кращого ніж напитися вина в хорошому товаристві, а потім піти в шинок, де напитися ще більше вина, але вже поганого у товаристві пройдисвітів. Я відмовився скласти йому компанію, мовляв, дуже втомився після морської поїздки і бажаю відпочити.

Чорти погнали Руперта на вулицю і ми ще довго чули, як він горланив і лупцював палицею по всіх воротах.

Ми ж усі побажали один одному доброї ночі і розійшлися по кімнатах.

Я ледве дочекався, поки в будинку стихне, і навшпиньках покрався у мансарду. Балкон її виходив на вулицю.

Місячне сяйво заливало кімнату через вікно. Чекати довелось недовго. Невдовзі я почув шурхіт коло дверей і переді мною, наче фея, вся у білому, з'явилася Агнеса.

(— Нахабна персона! — втрутився солтис.

— Хтозна, можливо, вона діяла з необачності, — заступився за неї великий князь.)

Я поспішив до неї і взяв її за руку.

(— Сподіваюся, ти зараз не розповідатимеш нам те, від чого наші лиця вкриє рум'янець? — заскреготів солтис.

— Та прошу вас, адже я знаю, що виступаю перед цнотливими дівчатами, — відповів обвинувачений, — тож будьте спокійні. Прекрасна Агнеса з найневиннішим поглядом запитала мене, як же можливо, що я куплю каблучку, а вона залишиться в родині?

— А так, моя мила, — відповів я, — що цю каблучку я вдягну тобі на пальця, як обручку.)

Це вона зрозуміла і дозволила вдягти собі на палець обручку за сто талерів, котрі я ще навіть не виплатив.

Після такого вчинку найприроднішим було попросити в неї поцілунок.

(— Ти подивись на нього! Вони вже цілуються! Хіба я тебе не попереджав не розповідати про таке в нашій присутності? — несамовито кричав солтис.

— Але ж один поцілунок — це ще не кінець світу, — заспокоював його великий князь.

— Ага, знаю я. Спершу іде перший поцілунок, потім другий, потім третій, а потім останній.)

— Прошу вас, не варто про це дискутувати, — втрутився реус, — і так з цього нічого не вийшло. Я попросив — вона відмовила. Тоді я хотів взяти його силою, а вона робила вигляд, наче нічого не може зробити, і її голова вже була в моїх руках, як раптом щось трапилось.

— Дай вгадаю, білий голуб дав дівчині ляпаса?)

Який там голуб! Раптово під вікном здійнявся такий галас, наче дев'ять слонів одночасно відкрили свої горлянки. Я ніколи не чув такого рику. Було в ньому іржання коней, і скрип воза, і звук труби. Прекрасна Агнеса запищала: «Господи милий! Теля-муу!» — і з цими словами вирвалась із моїх рук і втекла разом з каблучкою за сто талерів. А я від переляку, зі злості підскочив до вікна і випхав через нього свою голову, не переймаючись попередженням, що моя голова роздується, наче бочка. Цього не трапилось, однак в ту ж мить хтось або щось насипало мені в очі перцю, від чого я перестав бачити і небо, і землю. Тоді вже я почав кричати, і порівняно з моїм криком гарчання Теля-муу здавалось дитячим плачем. Але з мешканців будинку ніхто не прийшов на допомогу. З переляку, вони всі поховалися. Мені самотужки довелось навпомацки знайти свою кімнату, де я почав вимивати проклятий перець з очей, які пекло вогнем.